13.5

– Це сигнал про тутурнутих, – стояв на своєму єті.

– Про тих самих тутурнутих, на боротьбу з якими зібрали найкращу команду у світі? – саркастично уточнив рептилоїд. – Про тутурнутих, на захист від яких нема навіть бюджету для оренди справної автівки?

– Ти ж тільки що розмахував писаниною з інтернету, – почав насміхатися Антон. – Змінив думку за п’ять хвилин? Ого, деякі справді швидко розумнішають.

– Я вірю інтернету, але не вірю тим, хто платить нам зарплату, – відрізав Стас. – Якби вони переживали за долю людства, то вкладалися б в активне запобігання злочинності, а не в пасивне спостереження. Хіба у вас в магпроблемному не так? Магія перешкоджає експерименту? Знищити! Магія шкодить людям, не причетним до програми? Байдуже, самі розберуться, якщо виживуть!

Він відійшов у куток, протилежний тому, де атлант шовковим голосом запевняв когось у своїй безмежній повазі та захопленні, й почав з кимось розмовляти на підвищених тонах. Петрик сприйняв більше вільного простору біля Юлки як привід втупитися в планшет і бурмотіти: «Дев’яносто п’ять… Дев’яносто п’ять… А чому не дев’яносто чотири?», дратуючи неймовірно. Втім, тривало це недовго, тому що Пушок несподівано припідняв його за барки над підлогою і почав трусити, вимагаючи зізнання у зраді й шпигунстві для ворогів.

– Я відчуваю твою брехню, – скреготав він зубами біля самого обличчя іншосвітянина. – В мене нюх на таке! Знаєш, скількох я вивів на чисту воду! Знаєш?!

– Скількох? – ліниво поцікавився Антон, ясно даючи зрозуміти, що не втручатиметься в це неподобство. – У вашому досьє нема ні одного, ви просто водій розширеної категорії. Забули оновити інформацію?

Стас матюкнувся, охнув, прикрив долонею мікрофон телефона і поклявся, що якщо єті не вгамується, то вилетить звідси як тільки завершиться розмова з Ніною.

– А в тебе є повноваження для таких заяв? – виступив адвокатом диявола Антон. – Чи загальна підтримка? Може, сила?

– Я його підтримую! – Юлка вдарила Пушка ребром планшета по кісточках пальців, але промахнулася і поцілила в шию Петрика. – Ой, вибачте… Чесне слово, я не хотіла… Це випадково сталося…

– Так, я брехав! – тонко верескнув іносвітець, напевне від болю не зрозумівши, що це мала бути допомога, а не спільний напад. – Брехав! У мене ніколи не було нареченої! Я вигадав її, щоб отримати роботу! Ніхто не найме самотнього хлопця з Пустозем’я! Ніхто й ніколи, хіба що земляни, але я хотів працювати серед своїх!

– Звісно, ніхто, тому що самотній хлопець з Пустозем’я може виявитися дівчиною з Пустозем’я, і тоді фірмі гаплик, – прокоментував Антон.

– Це расистський мізогінний стереотип! – обурився Петрик, відчайдушно викручуючись, щоб ударити єті ногами по колінах. – Дівчата з Пустозем’я не приносять нещастя!

– Не знаю жодного позитивного прикладу. – Антропоморф заклацав дзьобом, вочевидь демонструючи лиш йому притаманний вид хихикання. – Натомість є цілий список банкрутів, що жили як у казці, доки не вирішили показати свою прогресивність і не найняли пустоземську жінку. Те, що підтверджено статистикою, перестає бути стереотипом.

– На Землі працюють тисячі пустоземських жінок, але такі сексисти, як ви, ніколи не дізнаються про їхнє існування!

Пушок завмер з витягнутими руками, не звертаючи уваги на слабке штовхання Петрика, що більше витирав взуття об волохаті ноги єті, ніж завдавав відчутних ударів.

– Ніс мене ніколи не підводив… – Широченні ніздрі неритмічно ворушилися, наче жили своїм окремим життям, круглі очі зовсім сховалися в настовбурченій шерсті, приплюснуті вуха дрижали як від страху. – Я ж казав, що з ним… з цим… з нею щось не так!

– Ніна каже, інструкції нема, але вона десь чула, що якщо блимає червоним і виє, можна зразу лягати в помиральну яму, це претензії від вищого розуму, – життєрадісно оголосив Стас зі свого кутка. – На щастя, тутурнуті тут ні до чого.

– Справу з відомостями я владнав, компромату маю стільки, що можна претендувати на дипломи для всієї команди, – зволив поділитися своїм досягненням і атлант. – Я професіонал.

– Я звільняюсь, – оголосив Антон у простір. – Ніщо не змусить мене бути в команді з пустоземкою. Взагалі ніщо, навіть кредити. Хто зі мною на таксі?

Юлка мовчки відійшла вбік і сіла на більш-менш цілу лавку під стіною. Рука палала болем, від червоних відблисків навколо мигтіло в очах, протяг ніс звідкись запах гнилого листя і цвілі. Лавка хитнулася, ржавий гвіздок кольнув у руку, з-під низу висипалася ціла хмара шашелю, піднялася вгору, запорошила очі, та чи не байдуже? Все йшло не так, як мало б бути. Як саме, Юлка не знала, але відчувала: інша Юлія незадоволена, розчарована, страждає ще більше. Вона чекала злагодженої роботи, а отримала ворожнечу. Її це пригнічувало.

Юлку теж, хоч вона й не мала якихось особливих сподівань.