13.4

Планшет, який він досі тримав перед собою, заверещав і заблимав червоним – точно як минулого разу, коли Юлка не знала, як це вимкнути, і коли справа закінчилася прогризеними дверима. Антропоморф підскочив від несподіванки, його кігті стиснулися, судомно зашкрябали екран, і цей звук, відбиваючись від голих цегляних стін, дряпав слух ще більше за виття.

– Щось мені підказує, що це не навчальна тривога, – важко зітхнув Стас. – Воно вчора пищало, а сьогодні ми тут. Не хочеться вгадувати, де будемо завтра.

– Сигнал! – вигукнув єті. Він почав нервувати й метушитися, і лише дивом уникав зіткнення з колегами, які не помічали його переміщень, схвильовано крутилися біля віконця й виходу. – Наближаються тутурнуті!

Петрик мовчки простягнув Юлці зім’яті сто гривень. Вона не ризикнула запитати, чому вони незвичного сріблястого кольору, а за мить вже дивувалася сама собі, бо ж якою ще мала б бути купюра?

– Наскільки вони близько? – Антон нетерпляче совав Юлці планшет, ніби намагаючись якнайшвидше від нього відкараскатись. – Чому тут нема мапи з позначками? За що ми платимо?

– Не більше ста кілометрів, – трагічним напівшепотом сказав Пушок. – Але суть не у відстані. Якщо вони не побоялися зайти у Зону Відчуження, то не відступлять. Для них це самовбивчий маневр, остання спроба досягти свого.

– А ми хоч десять кілометрів від шлагбауму від’їхали? – роздратовано заговорив рептилоїд. – В радіусі ста кілометрів від нас повно густонаселених міст і сіл, і я чомусь впевнений, що хоч хтось тутурнутий знайдеться в кожному з них, красно дякую соцмережам. Ось тільки як його вирахувати, якщо він не чипований, а не чиповані вони майже всі? Який сенс робити програму, налаштовану на виняток? Звідки ви взагалі знаєте, про що попереджає цей сигнал?

– А про що ще може попереджати сирена? – роздратовано відрізав єті, потроху розправляючи плечі й набуваючи впевненості. – Наче в нашому світі є щось небезпечніше за тутурнутих, щось настільки ж божевільне й невідворотне, що для нього впроваджено особливий моніторинг, щось варте всіх задіяних ресурсів!

– Моніторинг яким способом? – не здавався Стас.

– Не знаю! Може, відстежують по дорожніх камерах. Може, мають своїх агентів. Може, задіяли магію! Чи не байдуже? Головне – це працює, інакше всій цивілізації давно б настав кінець.

– Якщо й працює, то нам недоступне, – сухо констатував рептилоїд. – Можливо, тому що ми ні за що не платили. Або ж тому що цей надсучасний планшет бракований і пищить сам собою коли йому заманеться.

– Або тому що ви не обрані, – з моторошною урочистістю в голосі оголосив Пушок, і в Юлки мороз пройшов поза шкірою від усвідомлення того, наскільки він вірить у зручну йому версію реальності і як готовий припасувати до неї будь-яку подію.

– А сто кілометрів звідки взялися? – добивався свого Стас. – Гаразд, я відкритий до будь-яких ідей, але звідки такі точні виміри?

– Там у куточку блимає раз у тридцять секунд! – Єті випрямився на повний зріст, войовничо випнув груди і впер кулаки в боки. – Логічно вважати, що це радіус, бо ж не вказано нічого іншого.

– Дев’яносто дев’ять, – підказала Юлка після кропіткого пошуку потрібного місця. – І це не кілометри. Я не знаю цей шрифт, він схожий на…

«На те, з чого починалося моє прокляття», – але вона стримала ці слова, тому що вони не мали сенсу. Прокляття починалося з прагнень іншої Юлі, доповнених фантазією Юлки, а те, що виднілося на планшеті, чітко бачили всі.

– …на символи з фантастики, – промовила, вагаючись. – І тут під ними наче маленькі хвильки біжать… Це ж не аудіопослання з глибин космосу, правда? Його однаково не було б чути через цей вереск, та й запустити неможливо, бо екран заблоковано.

– Сто. – Пушок наче не чув. – Там написано: сто.

– Дев’яносто вісім, – з якимось болісним відчаєм оголосив Петрик, заглядаючи через плече Юлки. – Дев’яносто сім. Може, це бомба і почався зворотний відлік?

– А вчора чому не почався? – скептично заперечив Стас. – Вчора навіть цифр не було. Цифри, до речі, земні, тож це не позаземна комунікація, а якийсь шифр для екстренних ситуацій. Можливо, керівництво вказує нам шлях до безпечного місця чи спецтранспорту, а за дев’яносто шість хвилин це повідомлення самознищиться задля безпеки. Ми б знали, якби мали інструкцію. І знатимемо, тому що я зараз зв’яжуся з Ніною і попрошу її глянути в коробці.