Розділ 13.1. Планувальне

– Гаразд, почнімо спочатку, – запропонувала Юлка, коли всі не те щоб вгамувалися, але принаймні перестали визвірятися одне на одного й погодилися сховатись від негоди в уже звичному їй підвалі. – Ви, – вона вказала на беземоційного атланта, що стовбичив біля віконця, затуляючи й без того тьмяне світло, – повернули моє звичне життя таким чином, щоб люди не звернули уваги на мою відсутність у ньому, і це начебто спрацювало. – Ви, – стосувалося єті, що топтався біля давно виламаних дверей і розривався між двома напрямками спостереження, – прилетіли по мене на диво-машині, врятували від навали диких істот, привезли в теоретично єдине місце, якого уникають тутурнуті, й поки що ми їх справді не бачили. Ви, – Юлка смикнула Стаса за куртку, вириваючи з полону слабенького інтернету, – зібралися і добралися сюди власними силами, щоб створити команду мрії і запобігти кінцю світу, і, як не дивно, світ досі існує. Отже, план працює, згодні? І що далі? Який наступний пункт? Я розумію, навряд чи хтось міг передбачити, що шатл втече, а машину розчавить невидимий танк з іншої реальності, але загалом у якому напрямі ми маємо рухатися? Хоча б до того моменту, коли зрозуміємо, як позбутися мого прок… альтернативної Юлі? Ну, нам же треба десь жити, щось їсти, ховатися від тутурнутих, налагоджувати контакт із моїм альтер-его? Я вже зголодніла, Петрик он мох гризе… будь ласка, не треба так робити, мох накопичує радіонукліди. То в плані є якісь раціональні пропозиції? Щодо побуту?

Більш промовисту мовчанку було важко й уявити. Якби не підвивання вітру і шурхіт сміття під ногами, Юлка могла б злякатися, що раптом втратила слух.

– Я сподівався на шатл, синтеїжу і близьковимірні каюти, – нарешті промимрив Пушок, уникаючи прямого зорового контакту. – І на те, що в штабних є план. Зрештою, я просто пілот, виконую, що скажуть, а сказали вивезти, доставити й діяти за обставинами. Те саме, я так розумію, з Рантоліоном. Йому сказали красиво заговорити зуби й підрівняти всі, так би мовити, соціальні нерівності. Він профі, ніхто не встоїть.

Юлка вкотре кинула погляд на атланта, цього разу не вдаючи, що дивиться повз нього. Він навіть не кліпнув. Стояв як картонна знаменитість у супермаркеті й дратував невимовно самим фактом свого впливового існування, причому впливового навіть на фоні облуплених стін і виїмок з блідо-рожевою пліснявою.

– Я сподівався на премію, – подав голос Петрик з найвіддаленішого кутка, де збереглися лави та стільці. – Антон – на корисні зв’язки, а Стас – на який-небудь важливий конфлікт, де він переможе й утре носа всім, хто вище наших неочевидних конфліктів.

– Тебе наречена покинула, тобі вже нема на що сподіватися, – жорстоко вколупнув антропоморф, заповнюючи якийсь щоденник у телефоні. – Мені теж, бо мене буквально викинули з кар’єрної гонки на невизначений час.

– Ми тут світ рятуємо! – Юлці не вірилося, що вона сказала це вголос і серйозно, навіть губи не задрижали, хоча від літер на обличчі відчутно пашіло теплом, його не могли прогнати ні протяги, ні вогкість підвалу. – Гей, це хіба не важливо?

– Кому важливо, той хай і рятує, – відмахнувся Антон, ховаючи телефон. – Магпроблемний відділ, наприклад, який зрештою, як завжди, пофіксить цю аномалію і знову забере собі всю славу. Хоча план у мене є, та ще й детальний. Отже, пункт перший: викликаємо таксі за будь-які гроші. Пункт другий: забираємося звідси. Пункт третій: чекаємо, поки проблема вирішиться сама собою, і пам’ятаємо, що якби світ було так просто знищити, він би давно вже не існував. Нічого не забув?

Стас почав видавати дивні звуки, схожі на дряпання нігтем по склу, і Юлка не одразу здогадалася, що він придушує нервове хихотіння.

– Пункт четвертий: тутурнуті знаходять нас за декілька годин і вбивають або про всяк випадок, або для своєї внутрішньої пропаганди, або тому що їм подобається вбивати, – проскрипів рептилоїд, розмахуючи телефоном так швидко, що було неможливо прочитати текст на екрані. – Якщо те, що про них пишуть, правда хоч на тисячну частину, нам кінець, і не в фігуральному сенсі.

– О, під’їхала конспірологія, – зневажливо зупинив його Антон. – Як діти малі, чесне слово. Не все, що написано в інтернеті, правда, коли вже до вас дійде? Тутурнуті не настільки страшні, як люди, що й думати про них бояться.

– То сідай у свою непідвладну конспірології машину і вали звідси! – втратив терпіння Стас. – Он у ту, – кивнув на віконце, – що для мене як зім’ята консервна банка, а для тебе, вочевидь, ціла й неушкоджена.

– Я не заперечую аномалію магічної природи, – задер голову качкодзьоб. – Я лише закликаю дивитися на речі раціонально. Безперечно, за певних обставин тутурнуті можуть становити небезпеку, але не треба їх демонізувати, вони звичайні люди зі специфічними політичними вподобаннями.

– Політичними?! Вони мені двері прогризли! – викрикнула Юлка, відчуваючи гаряче бажання тупнути ногою, але не маючи на це сил. – Не пробили, не пропиляли, не виламали, а прогризли! Я бачила це на власні очі! І Пушок бачив! Не кажіть, що ми зі страху фантазуємо, все відбувалося просто перед нами! Вони не люди!

Тихе дзеленчання її планшета завадило Антону ляпнути щось образливе, хоча він явно набрав повітря для довгого звинувачення в упередженому ставленні. Але Стас подався вперед, відтіснив його плечем, і Петрик підбіг, витягнув шию, щоб не пропустити новини, тож антропоморфу довелося вдовольнитись знущальним бурмотінням собі під ніс.

– Що там? Робота? – голосно прошепотів єті. – Чи дали кредит років на п’ятсот?