12.3

– Що там? – підскочив Стас, помітивши ці маніпуляції. – Не чіпай нічого лишнього! Так можна й нирку продати, а потім фіг що доведеш.

– Не можна, – пробубонів єті. – Вони зараз нікому не треба, якби можна було, я б давно свої продав, усі шість, ну може одну залишив би на пам’ять…

Юлка натисла кнопку і забарилася на мить, розглядаючи нечіткі обриси власного відображення з червоними літерами на обличчі. Слів стало більше? Можливо.

– Що там? – звернулася вона до Петрика як до єдиного члена команди, який вбачав у ній заступництво, а не спосіб самоствердитися лишній раз.

– «Справді не існують?» – слухняно процитував той. – І щось таке маленьке, схоже на складені долоньки, і отой смайлик із сердечками, і фейєрверк…

– Хто не існує? – не зрозуміла Юлка.

– Гадаю, хтось, чиє існування для іншої Юлії очевидне, а для вас – ні, – смикнув плечима іншосвітець. – Оскільки вжито множину, то йдеться не про поодиноке явище чи істоту, і це значно звужує варіанти. Залишилося зрозуміти, чи мається на увазі щось глобальне, чи це стосується конкретно вашого життя. Може, вас хтось образив? Група осіб? Так, щоб запам’яталося на все життя?

– Росіяни, – злетіло з губ саме собою.

– В якому сенсі? – розгубився Петрик. – Адже турнутих давно не існує! Ой… І справді. Як я про це не подумав? Важко уявити більш масштабну відмінність між нашими реальностями. Не дивно, що друга Юлія ставиться до цього з недовірою. А що означають долоньки, і сердечка, і…

– Не важко, – перебила Юлка, ненадовго заплющивши очі, тому що зір знову підводив, показував те, чого ніяк не могло бути в цьому місці, транслював інший світ і не дозволяв ігнорувати його жахи. – Здається мені, що турнуті стали турнутими не просто так і що реальність, в якій турнуті не турнуті, відрізняється від нашої не в кращий бік.

– Ха! – фиркнув десь із-за спини Пушок. – В реальності без турнутих нема і тутурнутих, а це незаперечний плюс, даруйте, що втручаюся.

– Тутурнутих нема, зате є броньовані машини, люди зі зброєю і чужі прапори, – прошепотіла Юлка, ледве стримуючись, щоб не почати показувати пальцем навколо і питати: «Ви теж це бачите?!».

Звісно, вони не бачили. Якби бачили, то не мовчали б і не стояли б на місці як найзручніші мішені у світі. Це згодом звикаєш до іншовимірних проекцій і не реагуєш на них як на початок апокаліпсису, а з першого разу паніка гарантована.

– Які прапори? – насторожено перепитав Стас. – Де?

– Брудні, – чесно відповіла Юлка. – Як ганчірки, але я знаю, що то прапори. Ми знаємо. Інша я знає. Червоне, синє, сіре… Тобто, мабуть, біле. Не пам’ятаю жодного прапора з сірою смугою.

– Як у Франції? – недовірливо скривився Петрик. – Що тут можуть робити французи?

– Як у турнутих, – зверхньо підказав Антон, ще й очі закотив, висловлюючи своє ставлення до обмеженого кругозору колег. – Господи, з ким я працюю… Ось два, і ось два, а скласти разом, то виходить п’ять? Десять? Три? Ні! Якщо складаєш числа, отримуєш чотири, якщо складаєш рядки, отримуєш двадцять два, а якщо задіяні турнуті, отримуєш біду! Турнуті можуть робити тут будь-що, може навіть те, за що їх турнули ще до нашого народження. Це ж Чорнобильська зона. Чорнобиль! Ядерка! Ну як ви не розумієте? Всі знають, що турнуті гралися з ядерним потенціалом і догралися до єдиного дієвого превентивного заходу зі сторони невідомої всемогутньої сили. Як згадувати про них посеред міста, то сміливості вистачає, а як поговорити серйозно у важливій справі, то хочеться змінити тему?

В Юлки всередині розтікався холод. Досі вона ніколи не задумувалася про те, як може вплинути на людину озвучення всім відомого, але забороненого до обговорення, причому забороненого не законами, а самим суспільством з мовчазної згоди всіх його членів.

Все-таки одна справа – мигцем читати в інтернеті конспірологічні теорії чи грубі жартики, а інша – чути вимовлене в буденній ситуації й розуміти, що зараз відбувається не змагання в сумнівному гуморі кількох ноунеймів, а обговорення реальності – тої, в якій за мить може спустошитися величезна територія, тої, в якій «всемогутня сила» існує поза релігією, тої, про яку навіть не згадують, бо вона надто травматична й прирікає людство на роль безвольного стада.