10.3

– Що це за істоти?! – Від усвідомлення того, з чим вона ледь не стикнулася сам на сам, у Юлки задрижали ноги й перехопило подих. – Зомбі?! – Серце, що досі трималося на подив стійко, не витримало нової напасті й закалатало як навіжене, його гупання у вухах додавало тривожності, нерівний ритм лякав ще більше і заважав регулювати дихання. – Це ж не люди! Вони як скелети, ще й рухаються наче один організм!

– Колективний розум, – важко зітхнув поки невидимий водій. – На жаль, власний вони втратили, коли стали на шлях гниття. Тепер у них приблизно однаковий розумовий процес на всіх, і основна його ідея – повернути турнутих, а якщо не вдасться, то помститися всьому світу, ну чи принаймні тим, до кого можна дотягтися. Одним словом, це пішаки, гарматне м’ясо, якого не шкода, їх затримають або мої колеги, якщо встигнуть, або поліція, якщо її хтось уже викликав, у чому я вельми сумніваюся, бо ефект Торуола-Лотта не дає людям відрізнити їх від нормальних людей.

– Треба попередити моїх сусідів! – скрикнула Юлка. – Я зараз… я подзвоню… я…

– Переведіть телефон в авіарежим, будь ласочка, це дуже важливо для безпеки, мій шатл не має достатнього рівня захисту, а тутурнуті мають прихильників і серед технічно оснащених людей, тому що гроші дають доступ усюди, а грошей у тутурнутих вдосталь, бо вони зневажають закон, мораль і здоровий глузд, для них нажива важливіша за самозбереження, але, звісно, не важливіша за їхню ідеологію, хоча, впевнений, не для всіх, вистачає тутурнутих, які користуються ситуацією виключно задля власних амбіцій і не хочуть знищити світ, таких ми називаємо хорошими тутурнутими, вони найнебезпечніші.

– Шатл?.. – пролепетала Юлка, перевзуваючись у теплі чоботи. – Як космічний?..

– Колись був, але ліцензію давно забрали, до того ж на міжсвітові перельоти ні в мене, ні у вас не вистачить грошей, тож, напевне, правильна відповідь: ні, хоча якщо раптом припече… Однаково ні, я техогляд років сто не проходив, ремонт потрібен капітальний, ми не вийдемо з атмосфери. Але, звісно, якщо вибору не буде… Ну, якийсь манюсінький шансик не згоріти таки є. Хоча повернутись точно не вдасться, і герметичності нема, а на зоряний лайнер не пустять без попередньої оплати. Ну але коли вибір між гарантованою смертю і смертю трохи згодом, логічно обрати друге і ризикнути, згодні? У вас усе гаразд? Може, водички?

Юлка намагалася вдягнути куртку й не розуміла, чому ця проста дія завдає стільки клопоту. Потім охнула: прислухаючись до емоційної балаканини невидимого пілота, вона зовсім забула про рюкзак на спині. Не дивно, що куртка не налазила.

– Попийте тепленького чаю, це допоможе зігрітися, термос під сидінням. Знаєте, я все ще хочу вірити, що одного разу мій шатл відремонтують за рахунок компанії, але з кожним роком ця віра потроху стирається. Та не переживайте, обшивку нам вирівняють і діри залатають ще сьогодні, на це моїх накопичень вистачить, тож завтра буде тепліше. Може, подрімаєте? Тільки, будь ласка, не лізьте в мобільну мережу, вельми не хочеться зіткнутися з тутурнутими, поки ми не готові, а вони точно вас моніторять де можуть. Ви вже налапали поличку для речей? Там є тримачі, наліво й поки не клацне, і все, нічого не випаде за будь-якої турбулентності. А як почувається морська свинка? Пустити їй фільм для тварин? Мені здається, їй байдуже, яке там озвучування.

– Поки ми не готові?.. – пробурмотіла Юлка, обмацуючи стіну й раз у раз наштовхуючись на якісь теплуваті кабелі, що немов вібрували без звуку й постійно смикалися самі собою.

– Коли підберемо решту команди, буде легше, принаймні у звітах на папері. Сподіваюся, у вас немає расових упереджень? Знаєте, всі ці історії про викрадення інопланетянами, про підміну з сусіднього Всесвіту, про наші ріднесенькі біолабораторії… Це дуже пригнічує бойовий дух. Але послухайте, насправді ж не всі рептилоїди прагнуть дослідити чиїсь нутрощі, не всі іншосвітці натягають чужу шкіру й не всі морфи вважають немодифікованих людей брудом. Серед нас так само є небезпечні елементи. Взяти хоча б тутурнутих! Нема злочину, якого б вони не скоїли на шляху до свого збоченого майбутнього. Ха! Пустоземці принаймні не вдають, що здирають шкіру задля чийогось блага, а от тутурнуті… У них до всього підігнана ідеологія. Якщо вас нудить, пакетики справа під сидінням, біля серветок, перед водою, за термосом. Як там морська свинка?

– Де вона? Я нічого не бачу! – нарешті озвучила одну з перешкод Юлка і майже в той самий момент зачепила кінчиком пальця сенсор у себе над головою. – Ой!

Спалахнуло світло – приглушене, але після цілковитої темряви його вистачило, щоб очі засльозилися, а мозок спіймав секунду ступору, намагаючись осягнути поєднання малюнків довкола.

– Ввімкнули? Добре. До речі, ви не повірите, але в моєму шатлі кожен почувається комфортно. Спеціальний дизайн, зроблено на замовлення нашого відділу… звісно, коли він знав кращі часи. Ви чули, що істоти з різних світів чи вимірів сприймають спектр трохи по-різному? Тут використані три типи фарб, кожен для особливого узору, який бачать тільки ті, для кого він призначений. Рептилоїди хвалять зелені баталії, іносвітяни – блакитні веселощі, морфи… Ну, чесно кажучи, їм ніколи не вгодиш, але й на сірість вони мало скаржаться.

– А люди? – не стрималась Юлка, підозрюючи, що пілот змовчав щодо цього навмисне.

– Люди швидко звикають. Я за рік взагалі перестав помічати, що щось не так. Морська свинка не поранилась?

Клітку було закріплено міцно, транспорт поки що не трясло, тож тваринка спокійно спостерігала за метаннями Юлки й ліниво жувала шматок морквини на фоні епічної битви зеленого дракона і голубої лютні, причому залежно від кута зору дракон міг стати синім глеком, а лютня – смарагдовим воїном в масивних обладунках.