ЧАСТИНА 2. АЛЬТЕРНАТИВА. Розділ 10.1. Рятувальне

«Я нічого не розказувала, бо це до останнього моменту не було вирішено точно, та й зараз, якщо чесно, є величезний ризик відмови. Там дуже велика конкуренція на місце в команді, збирають студентів з усього світу, в списку такі університети, про які й згадувати страшно, і уявляєш – я з нульовим досвідом реальної практики і рівнем розмовної англійської, від якого ШІ посеред діалогу зазвичай переходить на японську. Я не хотіла хвалитися завчасно, боялася, що мене викинуть будь-якої миті, замінять кимось кращим. Тоді про це пліткували б усі наші знайомі, сама розумієш, мамо. Це ж як закон природи. Якщо хтось чогось досяг, його хвалять і йому заздрять, а якщо намагався досягти і зазнав невдачі, жаліють і зловтішаються. Будь ласка, нікому не кажи про мене, добре? Може так статися, що я взагалі нікуди не поїду, або поїду, а мене наступного дня витурять назад, або буде ще щось принизливе. Хай це поки залишиться секретом».

Ясна річ, матері таке пояснення не сподобалось, особливо зважаючи на можливість довготривалої відсутності зв’язку, але Юлка знала: зайвих розмов не буде. В її сім’ї педагогів поважали вибір одне одного, хоч часом і нав’язувалися надміру. Іноді це трохи розчаровувало. Конкретно зараз хотілося, щоб втрутився хтось доросліший і досвідченіший, узяв відповідальність на себе й розібрався з тим хаосом, який коївся навколо. Однак мрії – це одне, а реальність складалася так, що ніхто, крім Юлки, в неї навіть не повірив би.

– Я маю трохи грошей, спасибі «Землі». Цього вистачить, щоб кудись поїхати й зачаїтись. Тим паче, імпланти не працюють, тож відстежити мене буде складніше. Можливо. Це зважаючи на те, що я дуже сумніваюся, що моє життя перекроює рептилоїдно-чипувальна організація, принаймні ті її відділи, з якими я знайома. Не той масштаб. Не ті засоби. Не такі методи. Але! В мене прокляття, мені треба до спеціаліста. З іншого боку, до прокляття я майже звикла, поки що воно не завдало мені особливої шкоди, тільки ускладнило життя. То що небезпечніше: знайомий ризик чи невідома могутня сила?

Про всяк випадок Юлка зібрала рюкзак з найнеобхіднішими речами, документами, ліками і їжею. Трохи подумала – і вийняла з нього підручники. Якщо доведеться тікати, навряд чи вони допоможуть, а почитати можна й електронку. Потім набрала номер деканату, але глянула на годинник і мовчки вилаялась. Зате староста групи була готова до пізньої розмови й не пропустила жодної деталі, розказуючи, як ненароком побачила відомості й що про це думає кожен одногрупник. Якщо коротко, то нічого хорошого. Всі впевнені, що це влаштувала дружина ректора, тому що хтось щось чув про великі гроші, які вона ледь не проґавила, про ризик фінансової перевірки універу, якої не сталося (за кілька хвилин після завершення цієї розмови в новинах сказали, що таки сталося), і про таємничого іноземця з товстою папкою, що гасав між кафедрами як ненормальний.

Костя клявся: це саме той тип, що йому погрожував. Опис збігався. Стильний здоровило в чорному костюмі, обличчя як у грецького бога, очі маніяка, марку авто не зумів розпізнати навіть Гугл, годинник як із футуристичного серіалу, манери вкрадливі, доки не придивишся краще і не зрозумієш: перед тобою зразок професійної акторської гри, єдина ціль якого – якнайшвидше добитися свого і викреслити зі списку поточне завдання.

Щодо віку думки свідків разюче різнилися, щодо походження і намірів – жодним чином. Той тип не звик чути відмову. Якщо він щось просив, йому це давали. Певне, навколо нього крутилися масштабні гроші.

«І не тільки гроші», – з кожною новою подробицею Юлці ставало дедалі важче переконувати себе, що це почекає до завтра, принаймні до зустрічі з Ніною та тим магспеціалістом, якого вона знайшла.

Чи не знайшла? Можливо, то пастка? Антон же писав, що хтось не відтанув… Але який сенс усе ускладнювати, якщо дістати Юлку легко і просто, для цього не потрібні додаткові хитрощі?

Близько опівночі Петрик надумався прислати мотиваційну листівку з сонечком в сонцезахисних окулярах і сповістити про те, що життя прекрасне, тому що за межами міста імпланти досі працюють, тож його переводять у інший відділ, кудись у гори, в Карпати чи Крим, точно він поки не знає, причому тепер Петро Зайчик не стажер, а повноправний співробітник корпорації «Земля (геоїд)» і має власну іменну табличку. На честь цього його наречена хоче влаштувати грандіозне святкування, тому завтра на роботі Петрика не буде.

Ніна в курсі, а іншим розказувати не треба, бо вони не зрозуміють і насміхатимуться. Стас – тому що для нього кар’єра не має значення, а неочевидні конфлікти – це щось персональне, пов’язане з травматичним досвідом (дівчата з відділу якось проговорилися, але без подробиць, хоча все є в особистій справі, якщо маєш доступ до комп’ютера Ніни); а Антон – тому що йому геть усе не так, і крапка.

О, і чи все добре з дверима? Петрик дивився в інтернеті відгуки на марку замка, який він встановив, і якось так виходить, що користувачі іноді скаржаться на якість товару. Якщо є несправності, їх краще вирішити зараз, бо хтозна, що буде, коли відділ розформують повністю. Юлка може залишитися наодинці зі своїми проблемами. Якщо місто викинуть із досліджень (а його гарантовано викинуть, ніхто не відновлюватиме програму з нуля, маючи безліч варіантів за межами аномальної зони), технічних спеціалістів заберуть в інші краї, і Юлці доведеться міняти двері разом із рамою.

Може, вони не зламані? Може, працюють як треба? Може, все обійдеться?

«Наче все нормально, відчиняються і зачиняються, не риплять, мене не колють, прилягають щільно, навіть протягів більше нема, і звуки з коридору приглушують добре, і не стукають об одвірок», – відповіла Юлка за хвилину до того, як двері когось вкусили.