9.4

– Що не день, то стає краще… Та за що мені це?!

Стас не брав слухавку, ніби відчуваючи провину, й не реагував на повідомлення з вимогою передзвонити, натомість активувалися незнайомі номери, кожен з яких був давно відомий інтернету і мав позначку «спам». Намагаючись якось це зупинити і водночас не пропустити важливий виклик, Юлка ненароком заблокувала колишню начальницю – і, якщо чесно, пожалкувала, що не зробила цього раніше, тому що менше ніж за хвилину та перетелефонувала з корпоративного телефону і досить агресивно почала допитуватись, які в Юлки претензії і за скільки їх можна владнати, не залучаючи сторонніх, зокрема «того іноземного головоріза».

– Просто видаліть мої контакти, буду дуже вдячна, – зітхнула Юлка, починаючи підозрювати, що це тільки початок, рептилоїд іде за списком її образ. – Я нікого ні до чого не залучаю, а якщо вам хтось погрожує, викликайте поліцію.

– То ось чого ти хочеш?! – несподівано заволала Софія Миколаївна. – Щоб до мене приїхала поліція?! Не діждешся!

– А знаєте, це справді було б непогано, – не стрималась Юлка. – Спілкування з правоохоронними органами покращило б вашу карму.

– Що?! Та як ти смієш? Та я…

Що саме бажала б зробити Софія Миколаївна, Юлка не дізналася, тому що перервала дзвінок і знову перевела телефон в авіарежим – принаймні на найближчий час, поки в душі вляжеться обурення. Щоб трохи відволіктися, склала конспекти на завтра. Не те щоб вона всерйоз сподівалася піти на пари… Хоча насправді сподівалась. Це було останнє нормальне явище в її житті, відмовлятися від нього добровільно Юлка не збиралася.

Може, що-небудь повторити? Але голову займали зовсім інші думки, п’ять сторінок ботаніки не залишили в пам’яті жодного сліду, пролетіли повз увагу як ті синички, яких підгодовують у квартирі зверху і в квартирі знизу, а тому вони гасають поміж поверхами, минаючи середнє вікно.

Ні, краще робити щось, що не потребує концентрації уваги. Пошукати одруківки в курсовій? Знову? Але який у цьому сенс? Наче хтось вчитуватиметься в кожне речення чи, тим паче, помітить пропущену букву.

О, ідея. Можна розкреслити план на ландшафтну екологію. Це легко, але марудно, тож згодиться, щоб відсунути тривогу. Але… План уже готовий?

«Звісно, готовий, це ж задали ще позаминулого тижня, а я ніколи не відкладаю те, що можна зробити одразу», – здивувалася Юлка, ховаючи контурні карти та методичку, які вона встигла дістати й розгорнути.

«Як я могла щось зробити, якщо не було світла?» – майнула досить абсурдна ідея, тому що вперше за всю зиму та весну світло зникло лише за день до знайомства з іншими світами, вимірами і планетами.

«Як я могла щось зробити, якщо в мене переламана половина кісток?» – пролетіло в голові, і це було настільки відчутно, що Юлка здригнулася й розсипала по підлозі вже зібрані конспекти.

– Гаразд, добре, згодна. Мені треба не тільки до вузькопрофільного консультанта з магії, а й у лікарню. Завтра зранку попрошу в сімейного лікаря направлення до… до… Господи, це ж той момент, коли треба вибирати між пухлиною в мозку і божевіллям. Але я не хочу ні того, ні того!

Звук власного голосу відігнав оману, дав краплину реальності й відчуття ґрунту під ногами, стукіт Максима у стіну нагадав, що в деяких людей усе стабільно за будь-яких обставин.

– Фільм. Чи книга. Все, на сьогодні досить і навчання, і завдань.

Та все ж Юлка почала з місцевих новин. Хотілося побачити реакцію інших людей на сьогоднішню аномалію – і, звісно, впевнитися, що та аномалія таки сталася.

На щастя, про погодні дивацтва писали багато і з подробицями, але найновіша стаття, додана хвилину тому, розповідала про обшук у місцевої підприємиці, яка підозрюється в ухилянні від сплати податків і махінаціях з нерухомістю. Чомусь це вже навіть не дивувало – навпаки, стало тим якірцем, що поєднував домисел, бажання, ілюзію та реальність. Щось відбувалося, причому не в уяві. Це «щось» зачіпало не тільки вихідців з міфічних світів, а й цілком справжніх людей – тих, кого Юлка за жодних обставин не запідозрила б в участі у якихось конспірологічних подіях.

Здається, саме час вимкнути авіарежим і глянути, наскільки великий гармидер здійняв рептилоїд, стараючись незрозуміло для чого. Про те, що він, можливо, намагається зробити останні дні Юлки хоч трохи приємнішими, думати не хотілося.

Десятки сповіщень.

Пропущені виклики.

Якісь гроші.

Спам зі словами «магічне замовляння сто тридцять восьмого рівня всього за 9.99, розпродаж, не пропустіть» та «щоб позбутися прокляття, треба лише один раз на день… деталі за посиланням».

Мотивуючі картинки від Петрика, цього разу – обнадійливі, тому що його не звільнили, незважаючи на брак роботи, і навіть оформили оплачувану відпустку, тож він повезе свою наречену на море, краще на Азовське, бо вона не любить чорного кольору навіть у назві Чорне, а тому…

«Я розберуся з цим завтра», – Юлка закрила чат, вмилася холодною водою, клацнула чайник і похолола: дурний іншосвітець зовсім забув, де живе, або ж не вникає в справи реального світу. Він же справді може потягти свою наречену в зону бойових…

Куди?..

У Юлки підкосилися ноги. Вона впала на хиткий стілець і обхопила голову руками, немов намагаючись вичавити з себе маячливі ідеї.