8.4

***

– Ну, тут усе ясно! – оголосив Стас, заледве переступивши поріг невеликої захаращеної квартири на другому поверсі п’ятиповерхівки. – Вибачте, що потурбували, – перекрикуючи якесь відео, звернувся до чоловіка, що відчинив двері й без питань впустив до себе незнайомців. – До побачення! – Рептилоїд зробив крок назад, у вузький спільний коридорчик, де Юлка і Антон намагалися не наступати одне одному на ноги. – До речі, у вас на кухні щось пригоріло. Будьте обережні з газовою плитою, не намагайтеся обігрівати нею помешкання, це смертельно небезпечно. І, якщо вам цікаво, отой ваш екстрасенсний подкаст про кінець світу – маячня і шкідництво, згенероване ШІ за кілька секунд. Завтра Землю не спалить комета, тому доведеться йти на роботу і повертати борги сусідам. Чесне слово. Гарного дня!

– Ти чого це? – не зрозуміла Юлка. – Що там?

– Неправильна адреса, – зітхнув Стас, коли за ним з ляскотом зачинилися двері. – Й чому куди не плюнь, наткнешся на примітивних шахраїв? Не хочу звучати як дідусь, але раніше було краще.

– Раніше?

– Місяць тому, наприклад, коли скрізь пхалися диво-пігулки від усього на світі, але без активних речовин. Вони хоча б не шкодили.

– Звідки ти знаєш, що адреса неправильна?

– Звідти, що ми йдемо до сім’ї з двома дітьми, собакою, котом і папужкою, а в тій квартирі добре живеться хіба що тарганам, – пояснив рептилоїд. – Не страшно, таке іноді трапляється. Зараз напишу в реєстратуру, хай уточнять деталі. Ви поки погуляйте, бо вони там ліниві, лишній раз і не поворухнуться, хіба що пощастить і натраплю на когось новенького, ще не зіпсованого биттям байдиків. Чорт! От як відчував, що не треба налаштовуватися на вільні пів дня.

Юлка не мала чим його втішити. З одного боку, їй теж хотілося відкинути всі завдання «Землі», забитися кудись у тихий куточок і забути про останні події, та з іншого – тут, на обшарпаних сходах, в оточенні постійно невдоволених гуманоїдних істот, власні проблеми допікали не настільки гостро, здавалися чимось майже звичним, на кшталт хронічної болячки, яку лікувати треба, але не обов’язково ж просто зараз, деякі люди живуть із цим усе життя, раптом воно саме пройде? І не треба себе накручувати, не треба припасовувати симптоми до найгірших варіантів, не треба слухати порадників, для яких кожна хвороба – це або «дурниці, не переживай, моя тітка за три дні зіллячком вилікувалася, сама збирала на світанку з росою», або «Господи, та де ж ти стільки грошей на лікування візьмеш? Мій дядько тільки-но відмучився, Царство йому Небесне, все продали, кредитів набрали, жінка роботу кинула, щоб доглядати, а нічого не допомогло».

– Завтра о десятій вас влаштовує? – різкий голос антропоморфа змусив Юлку підскочити й схопитися за обсмалений запальничками поручень.

– Перепрошую?..

– Консультація у магознавця, – нагадав Антон. – О десятій ранку нормально?

– Але в мене органічна хімія. – Юлка опустила очі й запевнила себе, що справа справді полягає в парах, а не в тому, що зустріч із магознавцем, ким би той не був, може поставити крапку в її непевному статусі й зробити все по-справжньому невідворотним. – Лекція і лабораторне заняття. А потім інформатика і фізкультура… Знаєте, викладач інформатики справдяє враження дуже привітної і добродушної людини, часто йде студентам назустріч, але позаминулого року…

– Написав доповідну на студентів, які не прийшли на лекцію, причому третину цих студентів він сам відпустив зі своєї пари і сказав, що все нормально, проблем не буде, – перебив Антон. – Типовий випадок, коли дріб’язкова людина сповна насолоджується крихтами влади й почувається володарем чужих життів. Моя дружина працює у вашому деканаті, від її історій у мене шерсть дибки. Але зараз не час думати про самодурів-викладачів, як гадаєте? – Чи не вперше його голос звучав зі співчуттям, навіть дружньо. – Тим паче, якщо все буде добре, ви встигнете на свою інформатику.

– Ніяк не звикну до цього. – Юлка пошкребла руку під рукавом куртки. – Точніше, я вже наче звикла. Ну болить, ну свербить, ну пече… Але ж жити можна! Я ж поки живу!

– Не кричіть.

Вона опам’яталася. Збігла сходами вниз, визирнула на вулицю й підставила розпашіле обличчя свіжому повітрю без запаху мишей.