8.3

– У вас на щоці з’явилася літера «Я», – несхвально зауважив Антон (наче він хоч щось міг сказати без несхвалення!). – Я ще ніколи не зустрічав аж настільки сильне бажання заявити про себе. Чому ви не розвивали які-небудь таланти, Юліє? Можливо, ви стали б популярною співачкою. Це значно краще, ніж прокляття.

– Тому що я ненавиджу бути в центрі уваги, – простогнала Юлка, щосили намагаючись втримати рівновагу і переборюючи напад нудоти. – Тому що, повторюю, я нічого не хотіла міняти! Принаймні кардинально, ясно вам?

– Угу, звісно, як завжди, – плюнув сарказмом антропоморф. – Жодних амбіцій.

– Я б не відмовилася від визнання у сфері біотехнології, але ж не зараз, коли я тільки студентка!

– Угу, угу. Скромна трудівниця з практичним поглядом на світ.

– Щезніть! І без вас голова обертом!

Всередині Антона немов щось заклекотіло, з дзьоба вирвалася густа хмаринка пари й осіла малесенькими краплями на коротку прилизану шерсть.

– Не можу, Юліє. Робота. Службові обов’язки.

– А рятувати Ольгу Василівну ці обов’язки не наказують? Її ж грабують! Зараз вона віддасть шахраям усе зі своїх рахунків. Їй допомогти не хочете?

Антон розсміявся – грубо і неприємно, з нотками знущання і абсолютної моральної та інтелектуальної переваги. На щастя, ціллю його кпинів була не Юлка.

– З її статками нічого не станеться, тому що в неї не вистачить розуму дотримуватися навіть найпростішої інструкції, – сказав він уїдливо, – причому я не перебільшую, ця жінка в буквальному сенсі не здатна хоч трохи напружити мозок, за неї завжди все роблять інші. Втім, зважаючи на кількість людей, яких вона ображає просто зараз, у відділа неочевидних конфліктів може з’явитися додаткова робота.

– Ні, її нема в нашій базі, – легковажно відмахнувся Стас, – і це чудово. Ну все, далі без затримок. Швидше дійдемо – швидше владнаємо наші справи – швидше розійдемося хто куди. Ти, наприклад, – адресувалося Юлці, – додому під захист твого нового замка гризти шоколадки й читати те, що я тобі подарую на честь закінчення цього триклятого робочого дня. А я знову хочу їсти… Це, мабуть, від холоду. Ну будь ласка, не баріться. О, світлофор! Нумо!

Юлка востаннє оглянулася на Ольгу Василівну. Та вже не верещала, а говорила крізь зуби. Навколо неї збиралися люди, мовою тіла демонстрували нетерпіння, але дружина ректора не помічала таких дрібниць. Легко їй, певне, живеться. Якщо ігнорувати те, що відбувається довкола тебе, то проблем наче й зовсім нема, життя спокійне і безтурботне, хіба що його сколихне якась аномалія чи шахраї зазіхнуть на добробут. Але це швидко забудеться. Деякі персони не створені для довгих переживань.

– Ось тутечки наліво, зараз піднімемося ліфтом, ще трохи, ще… Та забудь ти про ту жінку! – не вгавав Стас. – Тебе може чекати справжня містика. Щось незвідане, чуєш?

– Мені на пари треба, – покривила душею Юлка, мимоволі прислухаючись до приглушеного курткою писку сповіщень.

– Які ще пари? Навіщо? В чому взагалі сенс ходити на лекції, якщо можна завантажити інформацію в мозок за методикою Ллолляллю? Всі так роблять, хто має вільні гроші, а ти якась особлива? – обурився Стас. – Тим паче зараз, коли ми виконуємо важливу місію! У нас робота, забула?

– У мене навчання, забув? Я маю власні плани, і зазвичай вони для мене в пріоритеті.

– Тобі жити залишилося три дні, але ти сподіваєшся отримати диплом за три роки? – підколов рептилоїд, впевнено маневруючи поміж свіжими калюжками на поки ще обледенілому тротуарі. – Серйозно? Всі земляни такі непослідовні?

– Ви справді маєте плани аж на три роки наперед? – недовірливо уточнив Антон, у якого нарешті скінчився потік ущипливого бурмотіння. – Ці плани ґрунтуються на вашому поточному життєвому стані?

– Мінус прокляття, – невесело посміхнулася Юлка. – Його в моїх сподіваннях ніколи не було.

– Хм…

– Що?

– Хмм…

– Ви щось хочете сказати?

– Хм. Хм. Хм.

– Та що таке? У вас якісь ідеї?

– Хм. Знаєте, я запишу вас на консультацію до вузькопрофільного магознавця, – після довгого хмикання промовив Антон. – Це все надто дивно.

– А може то просто роздвоєння особистості? – життєрадісно підкинув варіант Стас. – Одна з Юлок хоче витіснити іншу, а в результаті проклинає її, тобто за фактом проклинає саму себе. Запиши її ще й до психіатра.

– Ні, – вагомо заперечив антропоморф.

– Ні? – з надією перепитала Юлка.

Антон відповів таким поглядом, що стало ясно: ще трохи – і консультація спеціаліста знадобиться йому самому.