Розділ 8.1. Неправильне

– Ні, ну серйозно! – бурмотів собі під ніс Антон, загрібаючи елегантним модним взуттям ту сіро-жовту масу, на яку буквально за десять хвилин перетворився чистий блискучий сніг. – Хіба так можна? Ну гаразд, ти унікальна і неповторна хоча б у своїй голові, з тобою панькається начальство, з тебе пилинки здувають, бо тобі пощастило кілька разів поспіль, але ж це не привід шукати уваги! Про турнутих їй поговорити захотілося, бачте. Отак просто серед білого дня посеред людного місця згадала турнуту землю. Це взагалі поза межами нахабства і безсовісності. Я б ще зрозумів, якби цю тему зачепив рептилоїд, у них же ні такту, ні освіти, ні інстинкту самозбереження. Або іншосвітець. Вони ж наївні й нелякані, а вчитися не хочуть. Але вона!.. Нечувано.

Юлка чітко розрізняла кожне уїдливе слово, але вдавала, що поглинена власними думками.

З одного боку, частково це була правда. Як тільки виглянуло сонечко, телефон ожив і не замокав ні на хвилину, сповіщаючи про безкінечний потік нових сповіщень.

Захід, організований Ольгою Василівною, відмінили у зв’язку із відсутністю самої Ольги Василівни та її високоповажних спеціально запрошених гостей, які злякалися негоди, тому перша частина повідомлень обіцяла Юлці всі кари небесні за те, що вона не з’явилася на перекличку біля актового залу, а друга – вимагала прийти на пари, які (оце несподіванка, особливо для викладачів, що вже напевно мали власні плани!) будуть проходити згідно розкладу.

Юлка не збиралася нікуди йти. Вона почувалася настільки розбитою, що навіть не могла думати про наслідки (о, це страшне слово «відпрацювання», особливо практичних занять…) і просто пливла за течією, не надто переймаючись тим, де буде наступна зупинка.

З іншого боку, в голові крутилося занадто багато поганих передчуттів, щоб не звертати уваги на цілеспрямовані докори антропоморфа. Він вважав, що Юлкою керувало відчуття «вищості» над звичайними людьми, адже ніхто при своєму розумі не вдаватиме, що вперше чує про турнутих, і точно не вимагатиме пояснень там, де за це можуть і в обличчя плюнути.

Юлка розуміла його невдоволення. Вона і сама не могла второпати, що з нею було. Справді, які ще книжки російською? Звідки взагалі ця ідея? Турнутим землям понад тридцять років, про них знає кожен, і хоча це не обговорюють, загальну інформацію знайти можна, спасибі інтернету.

Інша річ, що, всупереч страхам Антона, в товаристві однолітків Юлки турнуті – не те щоб небезпечна тема, а, певне, нецікава, ігнорована, неприємна і неприйнятна. Якщо про це заговорити в компанії одногрупників, тебе не поб’ють, звісно, і навряд чи викинуть із кола спілкування, але поза очі називатимуть «ненормальною», і це в кращому разі.

Для старшого покоління, того, що пам’ятало турнуті землі не-турнутими, все, здається, складніше, проте Антон явно перебільшував небезпеку для здоров’я і забороненість слів. Їх вживали, згадуючи минуле в колі однодумців, хоча й уникали в присутності незнайомців, не впевнені в реакції.

А ще деякі унікуми набивали собі аудиторію цією неоднозначною темою, і так, знаходилися охочі їх слухати. Та й рекламу з тригерними словами не банили, тож паніка Антона була перебільшена в кілька разів – можливо, просто задля того, щоб мати привід дошкуляти колезі.

Але ж чому Юлка не пам’ятала загальновідомого, коли розглядала книгарню, ба більше, випустила з уваги саме існування того місця? Чому тоді світ здавався зовсім іншим, незнайомим і чужим? Це так вплинула аномалія? Чи прокляття потроху гризе мізки і стирає пам’ять?

– Як добре, коли сонце! – Бурхлива радість рептилоїда виплескувалася у світ нестримним словесним потоком. – Нічого не болить, нічого не мліє, нічого не тремтить, нічого не німіє! Зігрівся, і наче вдруге народився. А ви чому такі хмурі? Аномалію прибрали без нас, на ваших тих турнутих насправді давно всім начхати, я бачив статистику, несправні чипи оновлять і нам буде легше працювати. Гей, що за настрій? Зараз швиденько доб’ємо останнє завдання, і до побачення, хріновий день!

– Тільки не для мене, – буркнула Юлка, натягуючи шапку до самих брів. – У мене сьогодні «Привіт, хріновіший день. Сподіваюся, ти ще не останній».

– Тю! – Стас не проявив занепокоєння. – Тобі ж уже казали, що твоє прокляття щезне, тільки якщо ти сама цього захочеш. Налаштуйся на те, що ніякі успіхи тобі не потрібні, тебе влаштовує твоє сіре посереднє життя, в якому тебе ніхто не цінує і всі сприймають твоє намагання зробити світ кращим як належне, і викинь прокляття зі своєї реальності.

– Ось так просто?! Думаєш, це справді настільки просто?!

– Якби було просто, тебе б давно вже розчаклували, – резонно зауважив зелений напарник. – Я не кажу, що це легко. Я кажу, що цього не зробить ніхто, крім тебе самої, тому порівняння з аномаліями взагалі недоречне. Ти можеш вплинути на своє прокляття. Я не можу вплинути на аномалію. В цьому різниця.

– Різниця в тому, що на кону моє життя!

– Ха. Аномалія могла відкинути Землю в льодовиковий період і знищити мільйони життів. Але твоє тобі ближче, звісно, розумію.

– Красно дякую за підтримку і йди до біса, – не стрималася Юлка. – Мені залишилося жити три дні, але ти радій сонечку, воно ж зникне першим!