7.3

– І нічого не можна зробити?

– Можна купити їм телевізор зі своєї кишені, але я впевнений, що вони його запакують і залишать на майбутнє, а поки що старим і дитині і цей згодиться. Не переймайся, у нашій справі впертюхи – звичайне явище.

Але біля сходів їм трапилася кульгава жінка похилого віку в старому штопаному пальті, прикрашеному вишивкою на проблемних місцях. Вона явно прямувала до квартири Іванка. Юлка боялася її зупиняти, та все-таки якоїсь миті зважилася, виклала все на одному подиху і приготувалася до додаткової порції пристріту.

– Дякую вам, дуже дякую, – коротко відповіла ця жінка і увійшла до передпокою.

Менше ніж за хвилину батько Іванка поніс униз проблемний телевізор, зачіпаючи ним усі кутки й неквапливого Антона, що полінувався відскочити з дороги й отримав відчутний удар у печінку.

– Не вірю, – бубонів антропоморф, наздоганяючи Юлку та Стаса. – Це якийсь хитрий трюк.

– А от я не знала, що качкодзьоби чутливі до високих частот, – сказала Юлка біля під’їзду, де все встигло засипати густим снігом. – Точніше, не збагнула одразу, тільки про собак подумала. Вибачте, моя помилка.

– І я не знав, – підхопив Стас. – У нас на біології розказували здебільшого про хижі рослини і гриби-маніпулятори. Нудьга.

– Качкодзьоби чують високі частоти? – здивувався Антон і відкрив дзьоб, ловлячи сніжинку. – Ціково, треба погуглити.

Як не дивно, він справді втупився в телефон і тихо захихотів собі під ніс.

Батько Іванка послизнувся на сходах і, здається, розбив задню панель об залізні перила (поблизу валялися характерні уламки пластику і якісь скляні друзки). Втім, це його не зупинило – силует у товстій куртці та хутряній шапці виднівся вже далеко вниз по вулиці. Юлка почала збирати скло, яке прямо на очах присипало снігом, і лише це завадило їй запитати: «А ви хіба не качкодзьоб?».

– Залишилися криваві шафові ритуали, – натхненно нагадав Стас, нахиляючи до неї сміттєву урну. – Ніколи так не чекав закінчення зміни, як сьогодні. Це ж у магпроблемному мають почуватися щонайменше рятівниками Всесвіту. Я б сказав, уже мінус двадцять… Таке відчуття, що зараз здохну, але ви не лякайтеся, це минеться. Стривайте! – У нього помітно клацали зуби, а губи ледве ворушилися, через що деякі слова звучали невиразно. – Вам не холодно?!

– Я генетично модифікований перевертень, – гордо повідомив Антон. – Моя терморегуляція ідеальна за будь-якої погоди.

– А я… – Юлка викинула скло, обтрусила руки і засунула пальці глибше в рукави, щоб висушити краплі розталого снігу. – Мені тепло. Куртка якісна.

«І рука з прокляттям гаряча як ядерний реактор», – але їм про це знати не обов’язково.

– Я вже п’ять років у магпроблемному, і ніколи не зустрічав аномалії такої сили, – задумливо промовив Антон, гортаючи якийсь суперзашифрований чат без жодної знайомої літери. – Співвідношення «швидкість – ефект» позамежне. Скільки ми були в тій квартирі? Пів години чи трохи більше.

– Не терпиться повернутися до свого відділу? – Стас підстрибував і притупував, перетворюючи засніжений асфальт на ковзанку. – Це можна. Ще одна справа – і вільні, – мрійливо додав після короткої паузи і підняв вище комір. – У мене теж плани… Позаслужбовий час – найпродуктивніший.

– Знову з тим ненормальним плоскоземельцем із чипувального пройдетеся по схильних до насильства з попередженнями? – несхвально припустив Антон. – Відділ запобігання тяжким злочинам, як завжди, вдасть, що про вас не знає, але собі кілька справ допише. А ви одного разу дострибаєтесь, це точно. Якщо не наркоман якийсь підріже, то свої оштрафують за безліцензійне втручання у природний перебіг подій.

– Хочете з нами? – раптом запропонував Стас, і антропоморф, всупереч своїм попереднім словам, не відкинув це з презирством.

– У мене триденна зміна, – кивнув на Юлку, – а там буде видно. Чомусь мені здається, ця аномалія затягнеться надовго і зіпсує багато планів.

– Ну так, без персонально вас магпроблемний не впорається, – беззлобно вколов рептилоїд.

– Впевнений, що ні, – серйозно відповів Антон. – Мінус двадцять п’ять за годину з хвостиком… І прогрес зберігається. Думаю, дійде й до мінус сорока, а то й до п’ятдесяти. У цих широтах таке взагалі бувало? Гадаю, місцеві системи опалення швидко вийдуть з ладу. Ну що, до шафових ритуалів, поки на вулиці ще терпимо?

Стас дрібно тремтів, мовою тіла показуючи, що слово «терпимо» не стосується сьогоднішньої погоди, але поки тримався. Юлка не хотіла мучити його холодом, тому прискорила крок і не набридала качкодзьобу питаннями про його триденну зміну. Він натякав, що не відчепиться від неї ні вдень, ні вночі? Це було б зовсім недоречно.

До того ж три доби…

А далі що?..