Розділ 7.1. Аномальне

З кожною хвилиною температура повітря опускалася все нижче, але коли Юлка, Стас і похмурий Антон (він розпсихувався, бо мріяв взяти участь у розслідуванні магічної аномалії, от тільки застряг у відділі неочевидних конфліктів) увійшли до квартири двісті сім на вулиці Поліській, то наче перенеслися в іншу реальність.

Тут було двадцять п’ять градусів, не менше, і після прохолоди вулиці це відчувалося особливо сильно. Справно працювало центральне опалення, від батарей аж несло жаром, але в кутку спальні дзижчав тепловентилятор, а в іншій кімнаті світився індикатор масляного радіатора. Ще й на кухні горіли відразу чотири конфорки і булькали чотири великі каструлі, заповнюючи приміщення запахом м’ясного бульйону, компоту, гречаної каші та тушкованої капусти.

Юлка відразу ж розстебнула ґудзики верхнього одягу, зняла шапку і постаралася дивитися на вікна, за якими вила завірюха. Уява допомагала мало, але це було краще ніж нічого. І, відверто кажучи, вона могла дихати більш-менш вільно. Без гіркої хмари лаку для волосся навіть задушливе приміщення не спричиняло задухи.

Поки Стас проговорював стандартний текст, що в головах власників квартири трансформувався у щось звичне для них, Юлка поспішила до спальні, щоб якнайшвидше роззирнутись і повернутися на свіже повітря.

– А хлопчик у школі. – Антон пішов за нею, зневажливо морщачи ніс. – Який сенс приходити, коли його нема? – Він зупинився на порозі й окинув прискіпливим поглядом невелику кімнату з двоспальним ліжком, диваном, плоским телевізором на стіні та височезною шафою, що частково перекривала вікно. – Ви тільки подивіться! Килими. Який несмак. – А тут? – Заглянув у іншу кімнату. – Мене зараз знудить… Леопардовий принт, запах корвалолу, дитячі малюнки і телевізор із минулого століття. Я ніби повернувся на двадцять років назад у село до баби, що, крім базару, нічого й не знала.

– І мене зараз знудить, – не витримала Юлка. – Від вас!

Антон відсахнувся.

– Та як ви смієте? – Його щоки надулися, очі витріщились, коротка шерсть піднялася дибом. – Ви що собі дозволяєте?

– Вона діє згідно з інструкцією, – зупинив його Стас, що вже заговорив зуби господарям і приєднався до пошуків незвіданого.

– Які ще інструкції? – трохи розгубився Антон.

– Правила поводження з небезпечними відходами, отруйними речовинами та снобами, параграф один, пункт один. Якщо коротко, то треба триматися від них подалі, а не пощастило – терміново очистити шлунок.

– Це неприйнятно!

Стас знизав плечима і, відтіснивши антропоморфа, поманив Юлку до виходу зі спальні.

– Мені сказали, що дитина живе з бабусею та дідусем, їхня кімната поряд.

– Дитини немає! – гаркнув Антон. – Прорахунок! Провал!

Юлка не звернула на нього уваги. Дорогою сюди вона коротко послухала, в чому суть, і, як і Стас, сумнівалася, що проблема криється у хлопчику на ім’я Іванко, який ночами чує потойбічні звуки від вікна, не може заснути, піднімає на ноги рідних і сусідів, а тому отримує багато невдоволення, німих докорів та підозр у психічному захворюванні.

Почалося це близько трьох місяців тому і за часом збіглося зі смертю мешканця з квартири поверхом вище, а також його кішки, яка того ж дня випала з вікна. Втім, Іванко про це не знав – сім’я берегла малого від потрясінь, зайвих у його віці, тому про фантазування на основі реальних подій точно не йшлося.

Хлопчика водили і до лікарів, і до екстрасенсів, і навіть до якогось святого старця.

Лікарі пропонували «спостерігати», бо жодних діагностованих відхилень у дитини не виявили. Екстрасенси знайшли пристріт, мертву силу, вплив рептилоїдів (ха-ха!) і прокляття на всій родині, причому кожен екстрасенс був упевнений саме у своєму висновку. Старець наказав відмолювати споконвічні гріхи України і перерахував кари небесні, що чекають на Іванка в майбутньому, якщо він не навернеться на праведний шлях. Яким саме чином, пояснить брошурка за п’ятсот гривень, написана мовою мучеників, послуги перекладача оплачуються окремо.

Ні робота з психологом, ні ритуали, ні молитви не допомагали. Сценарій був один: увечері хлопчик дивився свій улюблений мультфільм (нічого лячного, простенький дитячий мультик про тварин), потім телевізор вимикали й укладали дитину спати. І починалося лихо…

Певний час Іванко ночував у кімнаті батьків, і тоді йому вдавалося хоч заснути, але якщо він прокидався вночі, то теж скаржився на неприємний писк і не знаходив собі місця.