6.3

– Фу! – Антон скривився, затиснув шерстистою рукою верх дзьоба. – Казав же, пустоземським начхати на забруднення атмосфери, вони обкладуться своїми магщитами й думають, що схопили всіх своїх богів за бороду.

– Наші товари відповідають земним стандартам! – гаряче запевнив Петрик, випнувши груди колесом. – Особливо підробні, бо робляться на експорт. І на них вистачає фінансування, що зараз головне. Це ви там у себе в магпроблемному звикли жити на широку ногу, а ми викручуємось як можемо.

Стас мовчки зачинив двері, що зовні не змінились, і почекав, поки в стіні припиниться коротке дзижчання незрозумілого походження, потім підвів Юлку до її ж квартири і вказав на ледь помітний малюнок руки, що з’явився від їхнього наближення.

– Ну? – поквапив нетерпляче. – Вписуй свою біометрію, і ходімо.

Вона невпевнено доторкнулася до малюнка і пискнула, відчувши укол у безіменний палець, після якого бризнув антисептик з різким хімічним запахом.

– Це завжди так буде? Не хочу! Я можу і десять разів на день приходити додому, в мене рук не вистачить на таке.

– Не буде, – зверхньо оголосив Антон, немов пояснюючи щось загальновідоме для всіх, окрім неосвіченої співрозмовниці. – Тільки у разі особливо сумнівної ситуації. Припустимо, хтось прийде з вашою рукою, і замку це здасться дивним, він захоче уточнити. Хоча, зазвичай, не здається. Пустозем’я віддає перевагу кількості, а не якості.

– І дешевизні й доступності! – не змовчав Петрик. – У деяких сферах саме це має значення.

– Ось тільки чипи ви ставите не пустоземські, – відрізав Антон. – Ваша економія поширюється лише на співробітників, особливо на новеньких, особливо на дівчат, особливо на землян.

– Я не расист!

– Ви скнара, а це ще гірше.

Двері відчинились і зачинилися, причому беззвучно, немов разом із новим замком одержали змащені петлі і розгладили щербини внизу, що раніше постійно дряпали підлогу.

– Бачиш, що буває, якщо звести іносвітця і модифіканта-антропоморфа? – тихо сказав Стас, вказуючи на сперечальників, що забули про все на світі і натхненно шипіли один на одного. – Це історичне. Готова? Три завдання з дітьми, ненавиджу таке. А знаєш, чому? У тебе в статистиці зараз стовідсоткова успішність саме в таких справах, тобі їх підкидатиме, доки не провалишся кілька разів. І нам, я так розумію, теж… Недосконалість системи. Ну та гаразд, впораємося. Почнемо?

Юлка охоче кивнула. Намічалося щось корисне. На відміну від попередніх планів, це хоча б мало сенс.

«Особливо у поєднанні з рептилоїдом, синім хлопцем з іншого виміру та земним антропоморфом. Сенс аж зашкалює», – наважився влізти з критикою внутрішній голос.

Може, Юлка до нього й прислухалася б, але його повністю заглушила гризня Петрика та Антона про неякісні пустоземські товари широкого вжитку, що плавно перетекла у велику міжвимірно-позаземну політику з вкрапленням чужоземних слів і навіть цілих фраз, додала гучності й остаточно втратила адекватність на моменті про значення вищих розумів для всесвітнього балансу, з яким не погоджувалися обидва опоненти, але так кричали, що не чули аргументів один одного.

Якщо таке очікувалося щодня, хтозна, раптом одного разу манірні промови Ольги Василівни здадуться не найгіршою альтернативою?

***

Вночі вдарив мороз, накрив кіркою льоду кожну відкриту поверхню, перетворив асфальт на ковзанку. Сонце безуспішно намагалося звільнити світ від льодового полону, але лише робило дорогу слизькою, а дахи – небезпечними через нестійкі бурульки. Проїжджу частину давно очистили, а от до тротуарів нікому не було діла, лише на перехресті якась людина у спецівці комунальника неспішно шкрябала лопатою бордюр, більше дратуючи пішоходів, ніж приносячи користь.

– Якщо коротко, то у нас три некритичні проблеми. – Стас підтримував Юлку під лікоть і майже тягнув уперед, повз яскраві вітрини і сірі стіни з клаптиками погано зчищених рекламних оголошень. – Показники небезпеки для них не перевищують гранично допустимого рівня, сигналка мовчить, але комусь там нагорі здається, що справа нечиста. От подумай сама – три дні, три дитини, три натяки на паранормальне. Чутка пройшла, що до нас із Пустозем’я контрабандою ввозять магічні штуки, але для магпроблемного відділу це надто дрібно, конфліктний заради такого і не поворухнеться, а ми робимо все, що скажуть, і не скаржимося, бо нижче за нас тільки флаєрники. Ну, ті, що в холод і спеку роздають листівки із закодованим закликом чипуватись, а часом просто рекламу наших земних і не дуже спонсорів.

– Спонсорів?

– А це цікавий момент, бо в мене таке відчуття, що… тільки не думай, що я зовсім гальмую через холод! Але ось тут починається чистісінька конспірологія, бо навіть Ніна впевнена, що за правлінням і відомими спонсорами стоїть могутня таємнича сила, і краще б вона йшла не від сірих, а то нам буде гаплик як Плоскоземеллю. Але не хвилюйся, в разі агресії Рептиліон скрутить ту їхню Кальмарову туманність однією лівою!

– Агресії стосовно Рептиліона?

Стас спіткнувся.

– Ти під ноги дивися! – вигукнув, різко змінюючи тему. – Твої цілі кінцівки – теж завдання. Начальство тебе обрало, тож бережись.