Розділ 6.1. Робоче

Вранці в понеділок староста групи сповістила про те, що пари переносяться ще точно не зрозуміло на які дні, а сьогодні всім треба бути на добровільно-примусовому заході на честь перемоги універської збірної в якомусь музичному змаганні.

Організовує це все дружина ректора, вона ж – завідувачка кафедри культурології, що звертає на студентів увагу лиш кілька разів за семестр, а іспит зі свого предмета оцінює методом особистих симпатій або продажу своєї ж книги – ілюстрованого видання на глянцевому папері, яке коштує як усі підручники курсу разом узяті.

Знайомство з нею чекало на Юлку наступного року, і вона заздалегідь змирилася з поганою оцінкою, бо ні книга, ні перспектива відповідати уявленню Ольги Василівни про «сучасну успішну дівчину» її не надихали. Втім, якщо станеться диво і в розпорядженні справді з’являться нормальні гроші, щодо книги можна й подумати. Коли Юлка жила у гуртожитку, дівчата-магістри із сусідньої кімнати готували матеріал для цього видання, і працювали вони сумлінно – на відміну від дружини ректора.

Староста попередила, що явка обов’язкова, буде багато пафосу, якийсь почесний гість із міністерства та позначки у журналі відвідувань.

«Ну звичайно, це ж культура, чим же ще пишатися нашому факультету? Не спеціалізацією ж, ха! Он коли Віка та Артем із паралельної групи посіли перше та друге місце на Всеукраїнській олімпіаді з сучасної біотехнології, їм міністерські грамоти передали незнайомцями через треті руки, але коли в гру вступає Ольга Василівна, все переходить на вищий рівень», – із сарказмом подумала Юлка, передчуючи поганий день.

Сам захід займе годину чи півтори, але до цього нервів буде змарновано… Втім, як завжди. Напевно, у правилах організаторів дрібним шрифтом приписано, що маринувати людей у ​​залі годинами до початку – ознака професіоналізму та людинолюбства.

«Я ж можу не йти», – майнула бунтарська думка.

Ну справді, чим загрожує відсутність, окрім показової словесної прочуханки від деканату? За таке не відраховують, та й ціна доброго ставлення Ольги Василівни – книга нібито її авторства, а не участь у масовці.

Але Юлка поважала правила. Вони давали можливість заздрити тим, хто мав сміливість безкарно їх порушувати. Зазвичай у комплекті з нахабством йшли й родичі, що можуть «усе порішати», проте іноді спрацьовувало чисте везіння. Як у Кості, наприклад. Він не міг пригадати елементарних речей, проте якимось дивом умудрявся не втратити стипендію.

Юлка до останнього не знала, як вчинити. Одягнулася вона як в універ – тепло і непомітно, зате поснідала добре, в марній надії не виходити з дому. Погляд сам собою тягнувся до планшета, що міг остаточно вирішити проблему. Якби раптом програма запищала й підкинула чергове завдання, Юлка не вагалася б. Це було б виправданням для того внутрішнього параноїка, який завжди вимагає не протестувати проти абсурду, що йде від керівництва. Але планшет мовчав… Чи це означало, що сьогодні в місті тихо? Що чипи масово зламалися? Що рутина знову на порозі?

Сумка чекала вже зібрана. Юлка закинула її на плече, підкорилася вибору долі і навіть почала писати повідомлення в чат, підтверджуючи свою участь. Але палець потрапив не на ту літеру, довелося стирати слово, і знову друкарська помилка, і пропущений пробіл… Якоїсь миті Юлка просто вимкнула все, сховала телефон і шпурнула куртку на вішалку, а чоботи – під табуретку, що служила полицею.

Те, що відбувалося, не мало сенсу. Відчуття марнування часу навалилося хвилею, винесло з глибин пам’яті безліч випадків, коли група (крім кількох зацікавлених осіб) спочатку виконувала роль бездумної масовки, а потім віддувалася за пропущений день перед такими ж незадоволеними викладачами, що в теорії мали б усе розуміти і співчувати, а за фактом зганяли злість через свої власні порушені плани.

За пів дня можна гори звернути! Можна доробити все, що не давало спокою, підготуватися до завтрашньої філософії чи хоча б раз і назавжди вичитати курсову з вірусології, причому на свіжу голову!

Ну чи розвинути тривожність до максимуму, бо, незважаючи ні на що, душа була не на місці.

Ще й Петрик зі своїми листівками на всі випадки життя! Юлка чекала неприємних або нейтральних новин, а він слав картинки з примітивними віршиками і вигаданими інтернетом «філософськими» цитатами, змушуючи раз у раз здригатися від писку повідомлень.

Дзвінок у двері став подарунком долі. Юлка навіть не подивилася, хто там, – відчинила з гострим відчуттям близького порятунку від важких думок і підскочила, побачивши за порогом не одного візитера, а чотирьох.