5.4

– Нова програма захисту прав неповнолітніх! – гаркнула Юлка, злякавшись, що її розпитування призведуть до розкриття СВНК. – Ми стежимо, щоб дорослі не перекладали відповідальність за свої проблеми на дітей. На перший раз ми обмежимося усним попередженням, але якщо таке повториться… – Вона витримала багатозначну паузу, порахувала три довгі переривчасті вдихи співрозмовниці і сказала спокійніше: – Сподіваюся, ми зрозуміли одна одну. До речі, обігрівач легко поміняти на менш потужний, тут у половини міста електропроводка стара, і нічого, якось живуть, а у вашу місцеву ОТГ можна звернутися по допомогу. Не факт, що дадуть, але зазвичай дають. До побачення.

Гудки… І віконце програми, що (ото радість!) нарешті замовкла. Однієї із сірих крапок на графіку не було.

– Невже вийшло? – здивувалася Юлка. – Жінка просто проговорила спірну ситуацію вголос і сама зрозуміла абсурдність своїх думок? Таке взагалі буває?

За пів години розтанула ще одна крапка – Віктора. Сім’я Ігоря залишилася зі своєю думкою, але статистичного значення це вже не мало, бо вони були далеко, а бабуся з дідусем стояли за Дениса горою. Незабаром ця лінія взагалі загубилася серед інших, більш напружених, але не особливо небезпечних для учасників програми. Планшет не подавав звукових сигналів, тому Юлка могла ігнорувати періодичні спалахи екрану й займатися своїми справами.

Писк повідомлення відірвав її від спроб розшифрувати власний конспект із генетики (викладач диктував ніби з прискоренням, доводилося використовувати скорочення і схематичні малюнки) і нагадав, що в мікрохвильовій печі вже пів години як нагрівся гарячий бутерброд.

– Ну як завжди, варто тільки подумати про їжу, і… ого!

Організація дякувала Юлії Василівні за палку підтримку спільної справи, що проявилася використанням платної функції заради вирішення проблеми, і повідомляла про грошове заохочення такого похвального ентузіазму. Втім, друга половина листа пояснювала, що супутник на особистий запит – дороге задоволення, тому надалі вартість компенсуватиметься лише у випадках успішного завершення місії. І для вирішення особистих питань цю технологію використовувати не дозволяється, інакше штраф і звільнення.

– Не вельми й хотілося, – буркнула Юлка, з ненавистю поглядаючи на конспект, де більшість довгих слів складалася з першої та останньої літер. – Чим ще порадуєш? Все ж було вже відносно спокійно!

Знову писк. Цього разу – Ніна та інформація про те, що всі дії в польових умовах треба узгоджувати з конторою, щоб уникнути конфлікту інтересів і для підстраховування, але на дистанційці правила неписані, можна відриватися на повну. До речі, платних функцій краще уникати, бо це затягує, а потім раптом на рахунку негативний баланс і ллються сльози, що нема чого їсти.

І знову писк – повідомлення від Петрика з побажанням гарного дня. Вісімнадцять штук, кожне з мотиваційною картинкою.

Писк – реклама, причому двічі поспіль.

Писк – вимога впустити представника ІноІноМагВідділу, у нього погодинна оплата.

Обміркувати це і повноцінно здивуватися Юлка не встигла, бо у двері постукали

– О ні! – В комірчині, що чомусь називалася квартирою, було надто мало простору, сусідство речей створювало штучний безлад. – Тільки не сюди! Я ж як у барлозі!

Стукіт, стукіт, стукіт…

Юлка окинула своє житло критичним поглядом, зрозуміла, що нічого поліпшити не зможе, тим паче за секунди, і приречено відчинила двері, готова вислуховувати шпильки про книги на підлозі або зошити на мікрохвильовій печі.

– Добрий день.

На порозі стояв качкодзьоб: щільної статури, високий, коричневий, з розумними очима і широкою, на диво зубатою усмішкою. Його чорний плащ із великими дерев’яними ґудзиками був присипаний сніжком, що танув на очах, залишаючи хаотичні мокрі цятки, схожі на фабричний візерунок. На підошви черевиків розміру десь сорок п’ятого налип пісок, широкі сірі штанини постраждали від бризок, та ще й на правій чітко виднівся відбиток маленьких собачих лапок – не інакше як Юсю з третьої квартири знову випустили без нагляду, а вона і рада на когось стрибнути. В руках качкодзьоб тримав сумку для ноутбука, але з її обрисів було ясно, що всередині зовсім інші предмети.

– Здрастуйте, – промимрила Юлка, відступаючи, щоб краще роздивитися гостя. – Ви через це?

Вона підтягла рукав, що вже помітно просвічувався, і примружилась – на мить здалося, ніби в сплетіннях червоних ліній промайнув якийсь сенс, немов кілька звичайних слів наклалися одне на одне.