4.4

– Ми не знаємо, чи небезпечний Дмитро, – терпляче пояснив Стас. – Він сам цього поки що не знає. Можливо, його образа мине, можливо, він зірветься і наробить лиха. Наше завдання – попередити про конфлікт, а не вирішувати його.

– Та що ви за контора така?

– Яка вже є, – зітхнула Юлка, в глибині душі повністю підтримуючи обурення Єлизавети. – В будь-якому разі ми нічим не допоможемо, тому що не знаємо, в чому причина ворожості, а вам краще бути обережнішими.

– Ну то його спитайте! Дмитра цього! Нехай він пояснить!

– Не наша компетенція, – з жалем сказав Стас. – Для Дмитра ваш конфлікт є очевидним, тому наша програма не передбачає взаємодії із ним.

– Ви зараз якою мовою розмовляєте? – розлютилася Єлизавета і заявила, що в неї немає часу вислуховувати всяку маячню, їй треба монтувати відео і думати, куди вставити інтегровану рекламу, а не забивати голову фігнею.

І взагалі, вони з сестрами прискіпливо обирають коло спілкування, у всяких психованих Дмитрів немає шансів зустрітися з ними особисто, а погрози нехай пише, це буде клікабельна тема у блозі. Якщо він щось зламає або підпалить, взагалі добре, про таке і на ТБ можуть згадати, а зайва розкрутка нікому не завадить. Он ті божевільні старигани, що прагнуть повернення у своє чудове минуле й обіцяють екскурсію в кращий світ методом вживання наркотиків і аффірмацій, зі шкіри пнуться, аби привернути увагу, але всім начхати, це давно вийшло з моди. А от МаяЛіСа розумніші і слідкують за трендами. Зараз віруситься краса і хейт, тож Дмитро намалювався досить вчасно.

– Слухай, Лізо, а це не про того дебіла, що минулого тижня закидав канал скаргами через помилку в слові? – припустила Марія чи Софія, але Юлку і Стаса вже випровадили за двері і фраза у відповідь залишилася загадкою.

Консьєржка внизу якраз прокинулась і лаяла працівників, що збиралися відчистити стіни, то за гучність, то за неповороткість, то за ображене огризання. Двері під’їзду були відчинені навстіж, їх притримувала щербата цеглина. Всередину заносили якісь меблі, разом із вантажниками вільно проходили й випадкові люди – принаймні один розповсюджувач реклами метнувся до ліфта прямо перед Юлкою. Жодного контролю чи охорони не було, до будівлі міг вільно потрапити будь-хто.

– Дмитро живе на сусідній вулиці, – задумливо промовив Стас, опинившись під небом, що вже трохи прояснилося. – Але ж це не наша справа. Ти йди в офіс, звітуй, а я додому лікуватись. Не заблукай тільки.

– Хто це тебе так? – співчутливо запитала Юлка, уникаючи дивитися на темну зелень, що мала означати синці.

Стас скривився, його очі стали вужчі, а зіниці перетворилися на дві рисочки.

– Яка різниця? – Він потер шию і струсив із коміра краплі дощу, якими розкидалася найближча молода ялина в такт поривам вітру. – За мій вибір відповідаю лише я. Ну, бувай. Якщо не передумаєш, намагатимусь дістати тобі нормальний планшет.

– Мені й цей нормальний! – Юлка не хотіла заборгувати послугу. – Бувай.

Вона довго дивилася в спину напарника, що віддалялася й ніби випромінювала біль побитих ребер, а коли він зник за рогом, рішуче попрямувала до пішохідного переходу і, не дуже вірячи в успіх, спробувала відшукати адресу, люб’язно надану програмою. Якщо подумати, верхи не дозволяли б бачити її тим, кому вона не потрібна, хіба ні? А оскільки адреса у вільному доступі, можна перевірити, що там і як. Це цікаво.

І це, що значно важливіше, є доказом реальності сьогоднішніх подій.

Сонце миготіло крізь хмари, що зрідка плювалися вологою і несміливо намагалися сипати снігом. Воно блищало в кожній калюжі, відбивалося від вікон, висіло досить низько і світило просто в очі, тому Юлка не відразу побачила потрібний під’їзд. Чесно кажучи, вона пройшла б повз і довелося б повертатись, але погляд зачепився за знайому куртку та рюкзак, що різко виділялися на тлі сірих стін.

– Ти що тут робиш? – не надто щиро обурилася Юлка. – Ти ж лікуватися йшов!

– А ти? Все ж таки заблукала? – парирував Стас і безпомилково ввів домофонний код. – Чи подвигів захотілося? Жити нудно стало?

– Хочу зрозуміти!

– Тільки не кажи, що турбуєшся про тих трьох сорок. Бачив я їхній контент, брехня повна.

– Вони хоча б намагаються причепити туди науку, – відрізала Юлка. – В наш час пошук перевірених фактів має значення, тому так, самі собою дівчата мені не сподобались, але їхній підхід заслуговує на повагу.

– Це ти поки що Дмитра не чула, – поблажливо посміхнувся Стас. – У кожного конфлікта щонайменше дві сторони.

– Після тієї мазні ніхто не сприйме Дмитра всерйоз, – уперто заперечила Юлка. – Я, наприклад, точно.

– Перевіримо? І чому ти така впевнена, що погрози малював саме цей невдоволений? Маєш докази?

Вона не наважилася суперечити. Збігла сходами і подзвонила в квартиру, де жив Бойко Дмитро.

Двері відчинила бліда дівчинка років одинадцяти-дванадцяти. Вона з порога простягла маленький пакетик із емблемою місцевої аптеки, схопила куртку й оголосила, що готова йти в поліцію і писати пояснювальну записку, але посадити за ґрати її не можна, вона неповнолітня і добре знає свої права.

– Соню, хто там? – крикнув із іншої кімнати чоловічий голос.