4.3

***

Квартира-студія, де жили сестри Марія, Єлизавета та Софія, у вузьких колах відомі як МаяЛіСа, розташовувалася в новобудові – в одній з тих високих блискучих будівель, рекламою яких обклеєні стовпи, паркани та стіни найближчих кварталів, назва світиться на банерах і вдень і вночі, а від проплачених матеріалів у місцевих стрічках новин рябить у очах.

Стас без вагань набрав код і впустив Юлку в під’їзд. Вона невпевнено озирнулася, чекаючи на запитання від консьєржки, але та не підвела голову від ілюстрованого журналу.

– Ефект Торуола-Лотто, – нагадав зелений напарник, намагаючись чинити мінімум шуму. – Я можу говорити і робити будь-що, людський мозок інтерпретує це так, щоб не порушувати усталену картину світу. Коли ти освоїшся й сама повіриш у свою особливість, на тобі це теж працюватиме, доведено Ніною, а от у Іри бували промахи через екзистенційну кризу нового покоління, але не питай, що це означає, вона й сама навряд чи знає. Та й та жінка спить, що теж має значення. Нам на тринадцятий.

Юлка не любила тісні приміщення і намагалася менше користуватися ліфтами, але поки вона вивчала блискучі панелі, фальшиву позолоту та камеру відеоспостереження, спалахнула цифра тринадцять і двері роз’їхалися, відкриваючи просторий сходовий майданчик, великий білий плафон із квітковим рельєфом і непристойні написи, зроблені на стінах червоною фарбою.

– Я так розумію, неочевидний конфлікт став очевидним без нашої участі, – філософськи зауважив Стас і звірився з програмою. – Але ні… Тобто не зовсім. Клієнтки поки що не знають про такого собі Дмитра, що ненавидить їх усією душею і готовий розірвати власноруч. Зможеш визначити, які двері потрібні?

Оскільки графіті поступово охоплювало всі квартири цього поверху, Юлка зазирнула у свою версію програми і без сумніву вказала на табличку з номером сто тридцять два, прочитавши це серед особистих даних МаяЛіСи.

– Ну добре. – Стас начебто відчував розчарування через те, що не вдалося збентежити новеньку. – Адреси шукати ти навчилася, не заблукаєш. А далі?

Вона натиснула кнопку дзвінка, дивлячись, щоб палець не потрапив на червону смугу. Чомусь торкатися напису не хотілося, хай фарба давно й висохла. Але від неї несло агресією, ніби той, хто це писав, вклав у послання частинку своєї душі.

– Йдіть геть, я не відкрию! – крикнув із-за дверей писклявий голосок. – Ми нікого не чекаємо і нічого не купуємо з рук!

– А так? – пробурмотів Стас, відтісняючи Юлку від «вічка», і наполегливо натиснув дзвінок кілька разів поспіль.

Клацнув замок.

– Могли б сказати, що ви з приводу цього всього, – вибачаючись, промимрила бліда худа дівчина в смугастому комбінезоні з котячими вушками на капюшоні, що виглядала років на п’ятнадцять, хоча насправді наближався її дев’ятнадцятий день народження. Вказувала вона на розмальовані стіни. – Заходьте, роззуватися не треба, ми дотримуємося європейського стилю. Що де підписати?

«Ефект Торуола-Лотто – зручна річ», – засмутилася Юлка, розуміючи, що за таких умов зелений член команди завжди у виграші, і навіть стандартне формулювання: «Доброго дня! Мене звуть Стас, я із СВНК» у його виконанні звучить для людей як щось солідне, що заслуговує на довіру і не вимагає перепитувати: «Яка ще свинка?».

Квартира МаяЛіСи наполовину нагадувала будуар світської левиці у розумінні режисерів малобюджетних романтичних комедій, наполовину – стихійний ринок, завалений абияк. Всі три сестри були вдома і працювали над якимось проєктом, що ніяк їм не корився і викликав багато протиріч. Наскільки зрозуміла Юлка з кількох почутих слів, йшлося про «поради для краси», які дівчата намагалися доповнити інформацією з авторитетних наукових джерел, але губилися в термінології і сперечалися до хрипоти. Одна вимагала викинути все сумнівне і незрозуміле, мовляв, усім на це начхати, інша хотіла виділитися знаннями, а якщо щось раптом не так, байдуже – цільова аудиторія не перевірятиме.

На візитерів не звернула уваги ні Марія, ні Софія, що здавались близнючками й діяли як добре злагоджений механізм. На запитання відповідала похмура Єлизавета, що поводилась як начальниця. Вона співпрацювала охоче, тільки от розказати про суть справи нічого не могла.

Вони із сестрами блогерки, і досить популярні у своїй тусовці, тому недоброзичливців у них вистачає. Заздрісники, так. Люди заздрять, пишуть гидоти, погрожують убити… У всіх таке буває. У світі повно психів, усіх не забаниш. Можливо, хтось із них цілеспрямованіший за інших і підібрався зовсім близько. Хіба не завдання поліції слідкувати за цим? Поліції та СВНК.

Ім’я «Бойко Дмитро Олександрович» Єлизавета чула вперше і не могла зрозуміти, в чому проблема, якщо правоохоронним органам відомо про цю людину. Він небезпечний? Отже, його треба закрити. Звичайний хейтер? Тоді й говорити нема про що. Якщо на кожного витрачати нерви, життя не вистачить їх відновлювати.