4.2

Юлка впиралася недовго. По-перше, вона майже повірила, що це не розіграш. По-друге, гроші були реальними, причому готівкою. По-третє, допитливість витіснила інші емоції, навіть змусила посунутися його величність скептицизм.

І, по-четверте, в офіс якраз принесло Стаса – не менш зеленого і лускатого, ніж учора. З цим Юлка хотіла розібратися насамперед, тому що він відрізнявся і від людей, і від синього Петра, і був тим чинником, що заважав відмахнутися від «Землі», сказати: «Не морочте мені голову своїм гіпнозом чи як ви це робите» і повернутися до звичайних справ.

– Не хочу знати, у що ти вляпався, негіднику, – заявила начальниця, розглядаючи побиту фізіономію співробітника, що за ніч розфарбувалася насиченою зеленню, – і не хочу знати, що ти тут забув у свій вистражданий вихідний…

– Рюкзак! – неввічливо перебив Стас. – Беру і йду.

– …але якщо ти вже тут, то покажеш новенькій, що і як, – не запнувшись, продовжувала Ніна. – Переконайся, що вона зрозуміла основи, і повзи в свою нору зализувати рани, я тобі навіть лікарняний намалюю на скільки треба. О, й екран їй знайди хороший, і не скупися, верхи не збідніють! Ну все, на вихід, мені ще Петрика шукати чи то в поліції, чи в лікарні. – Начальниця розгорнула вікно програми зі знайомими Юлці графіками і крапками, натиснула на кілька і виписала імена, що з’явилися, в блокнот, а потім відкрила пошуковик із незвичним інтерфейсом і майже відразу ж отримала інформацію про якогось лікаря швидкої допомоги. – Ось же послала доля стажиста… З цими іносвітськими постійно проблеми, вони наївні як новонароджені кошенята. З такими, як ти, – тепер вона зверталася до Стаса, – теж, тому що ви безмежно самовпевнені, і не завжди це виправдано, але ви хоча б непристойно живучі. Швидко до роботи!

Юлка мимоволі позадкувала до дверей, вигнавши з дверного отвору зеленого напарника. Він мав незадоволений, навіть обурений вигляд, але все ж протиснувся повз неї до кабінету начальниці і повернувся з коробкою, в яку могла б поміститися велика піца.

– Екран тобі підібрати, так? – промовив із глузуванням. – Найкращий, аякже. Ось, – простягнув величезний планшет, – користуйся. Елітна серія, обмежений випуск. Якщо пошкодиш, не розплатишся до кінця життя.

Юлка, не довго думаючи, зазирнула до Ніни по уточнення. Та насварила Стаса, але з’ясувалося, що він не винен, ​​у наявності справді тільки цей пристрій – настільки надсучасний і незручний, що його уникали всі співробітники.

– Ти в нас, виявляється, ябеда, – несхвально зауважив Стас, коли з технічною частиною питання було покінчено, сумка відповідного розміру знайшлась і офісна будівля залишилася позаду. – Не очікував.

– Я не дозволю самостверджуватися за мій рахунок, – парирувала Юлка, скоса поглядаючи на нього і вишукуючи нові незвичайності. – Якщо щось звучить як знущання, я вважаю це знущанням. Ти міг сказати, що інших планшетів немає, а не кепкувати. До речі, все хотіла спитати… Коли ти чистиш зуби, вони не зрізають щетину зі щітки?

Стас спіткнувся на рівному місці, але вдав, що зачепився за нерівну пляму свіжого асфальту біля нової, поки що чистої та яскравої автобусної зупинки.

– В сенсі? – перепитав, ніби почувши щось незрозуміле, що його не стосується.

– Ти не чистиш зуби? Вони трикутні, тому поміж ними їжа не застряє?

– В сенсі?! – пролунало на підвищених тонах, випадковий перехожий злякано втяг голову в плечі.

– Ти взагалі не їси? – зчудувалась Юлка до глибини душі. – Це тому що ти зелений? У тебе фотосинтез? Бути такого не може!

– В сенсі, ти мене бачиш?

– І чую також. А не маю? Люди на нас не оглядаються, тож ти не галюцинація. Щось не так?

Підійшов забризканий брудом автобус із потрібного маршруту, випустив кількох квапливих пасажирів і звуки французького шансону по радіо. Стас поспішив усередину, розплатився за двох і поступився Юлці місцем біля каламутного вікна, відгороджуючи її від молодого чоловіка з об’ємною коробкою, що збирався виходити на наступній і неспішно просувався до передніх дверей, зачіпаючи плечі людей, які сиділи скраю.

– Все не так, – сказав тихо. – Земляни не відрізняють іншосвітців та інопланетян за зовнішністю, це феномен Торулоа-Лотто, вперше описаний ще у вісімнадцятому столітті, доповнений у двадцять першому. Базується на тому, що людська психіка рятується від шоку, замінюючи образи. Якщо ти мене бачиш, з тобою щось не так. Краще запишись на МРТ, і скоріше.

– І до дерматолога теж? – Юлка підтягла рукав, показуючи напис. – Нехай зроблять аналізи, а то я чомусь свічуся? Це від зламаного чипа?

Стас поспішно прикрив її руку, ховаючи від сторонніх очей, хоча люди були поглинені своїми турботами і не звернули б уваги навіть на мандрівного кенгуру.

– Це магія, – прошепотів на вухо. – Я в такому не розбираюсь, але виглядає серйозно. Де підчепила?

– Якби ж я знала! І що з цим робити? Може, мазь якусь прикласти?

– Якби ж я знав! Треба спитати Ніну, вона колись позбулася прокляття. Щоправда, дорогою ціною… Але це краще, ніж чекати, поки воно тебе зжере живцем. Хоча не факт, що в тебе саме прокляття. На приворот схоже чи на жертовне тавро… Кажу ж, я не спеціаліст, та й не цікавився таким ніколи, бо магія на нас не діє, особливо примітивна земна. На відміну від Пустозем’я, Рептиліон піднявся на технологіях і грубій фізичній силі. А от сірі стараються всидіти на двох стільцях, але однаково пасуть задніх.