3.3

– Ось же хтось не полінувався, – пробурмотіла Юлка, мимоволі потираючи руку. – І малюнки, і схеми… Як для кіно.

Вона перейшла до «Повідомлень». Побачила багато від інтернет-магазинів та банків, натрапила на любовне листування з червоно-зеленою дівчиною та багатослівні послання від червоно-жовтої жінки середніх років, які незмінно починалися з «Дитинко, не забудь поїсти». Серед усього цього ледь не загубився контакт «НінаОфіс», який учора ввечері надіслав одне коротке повідомлення – з адресою Юлки і нагадуванням прочитати інструкцію, перш ніж приступати до виконання завдання.

Програми ситуацію не прояснили.

«Адаптація пам’яті» виявилася сірим екраном з кнопкою «Старт», після натискання на яку блимав спалах і вискакувало нагадування про те, що цю ж маніпуляцію можна зробити за допомогою кнопок гучності.

«Контроль» був нескінченною таблицею цифр, що постійно змінювалися. Деякі часом спалахували червоним, інші світилися зеленим, треті – нейтральним білим, а загалом усе нагадувало результат праці маленької Юлки, що вперше відкрила для себе Exсel і була рада випробувати всі поради з методички.

«Спостереження» мало цікавіший вигляд. По-перше, графіки самі собою вселяють повагу. По-друге, з ключовими точками вдавалося взаємодіяти: хай і трохи пригальмовуючи, вони давали імена та (не завжди) зображення із найближчих камер відеоспостереження або веб-камер. Навіть подекуди читали репліки по губах! По-третє, з незліченної спроби Юлка вловила суть усього процесу і навіть знайшла поле для пошуку, хоча з двадцяти введених нею імен у системі було лише чотири, з них одне – її власне, що дало лінію без сплесків особистої активності та попередження: «Висока ймовірність неочевидних конфліктів із непередбачуваним результатом».

– Ну добре. «Контроль» обробляє показники чогось там, і якщо вони відхиляються від середньостатистичного значення, вмикається «Спостереження», де наші зелені та сині друзі бачать подробиці й можуть ухвалити рішення про втручання чи ігнорування. Коли місію виконано, людям підправляють пам’ять і ніхто нічого не помічає. Якщо пам’ять не підправляється, то на допомогу приходять гроші. Ну і якою раціональною теорією це пояснити, не звертаючись до рептилоїдів?!

Номер «НіниОфіс» Юлка пошукала в інтернеті й вельми здивувалася, побачивши його на сайті якоїсь некомерційної дослідницької організації з вкрай оригінальною назвою «Земля (геоїд)» та відвідуваністю аж дві людини на тиждень. Сам сайт ніби не оновлювався з дев’яностих, хоча новини на кшталт «колектив вітає співробітника з днем ​​народження/першою успішною справою/підвищенням тощо» публікувалися регулярно. Розділ «Статті» складався з однієї сторінки, що містила інформацію про історію будівлі, де розміщувалася організація, натомість «Про нас» не приховувала нічого – ні адреси, ні контактів, ні списку учасників – щоправда, без фотографій, зате з безліччю характеристик на кшталт «подає великі надії», «харизматичний» чи «багатогранний». Очолювала це все Ніна Аристархівна Сміт, докторка фізико-математичних наук, професорка, список міжнародних нагород додавався.

Юлка не одразу вирішила, що робити з отриманою інформацією. Спочатку вона збиралася залишити все як є і поспостерігати за розвитком подій, але в міру роздумів тривога посилювалась, «А що, як?..» ставало все більше, бажання розібратися в ситуації раз і назавжди не залишало ні на мить.

Це настільки заполонило думки, що обід Юлка спалила, забувши каструльку на електричній плитці, і навіть запах пригорілого не одразу пробився до свідомості. Потім настала черга улюбленої спідниці та праски, а за ними – не закритого крана і не включеного чайника. Нещасливий день міг повторитися, і цього разу не через обставини. Краще припинити це неподобство.

Якби офіс «Землі» розташовувався в іншому районі, Юлка побоялася б ходити незнайомими вуличками в пошуках невідомо чого й обміркувала б інші варіанти, але адреса здавалася знайомою, ба більше – там неподалік у напівпідвальному приміщенні ховався магазин дешевих ниток для в’язання, а на сусідній вулиці була бібліотека. Туди йшла маршрутка, та й пішки вдалося б скоротити шлях дворами і дійти приблизно за годину з хвостиком.

Коли Юлка тільки оселилася в орендованій квартирі, то часто користувалася цим маршрутом, повертаючись із бібліотеки. Район тихий, погода сприяла… Навушники з улюбленою музикою, приємна вага книг і аромат ще теплих пончиків із маленької кондитерської на розі робили навіть найсумніший день яскравішим.

Ну а потім Юлка звиклася з ритмом життя будинку, що, як здавалося спочатку, не замовкав ні на хвилину, навчилася не помічати фоновий шум, навіть оцінила те, що найближчі і найгучніші сусіди працюють у нічну зміну, і потреба тікати хоч кудись у пошуках спокою поступово стерлася. А, може, вся справа в лінощах… Або в тому, що кондитерська закрилася, замість неї тепер виблискував бар, скликаючи не завжди тверезу та адекватну клієнтуру.

В будь-якому разі Юлка знала ті місця і з якоюсь гарячковою поспішністю збиралася їх провідати.