2.4

– Де вона? – Сусід так дихнув перегаром, що миттю засмердів усю кімнату. – Бачили її?

Юлка відштовхнула Стаса вбік. Назрівав той складний момент, коли треба якось позбутися затуманеної алкоголем туші і водночас не викликати в неї бажання побалакати чи погорлати. Сусід пив лише на вихідних, зате дозволяв дурману повністю захоплювати його тіло і творити що душі буде завгодно. Зазвичай це швидко припиняла дружина – жінка груба й галаслива, але ефективна. Сьогодні, незважаючи на п’ятничний вечір, її вдома чомусь не було.

– Я не бачила Ірину, – мирно сказала Юлка. Чесно кажучи, не бачила вона її вже тиждень, і анітрохи про це не шкодувала, бо останнім часом сусідка цілими днями голосно скаржилася на поганих мешканців, що шумлять із ранку до вечора і не дають відпочити. Все-таки нічні зміни – важке випробування і для фізичного здоров’я, і ​​для нервів. – Упевнена, вона скоро повернеться. Ідіть додому, вона, напевно, залишила записку або повідомлення.

– Вона залишила, ще й як залишила! – казна-то чомусь розійшовся сусід. Він був, як-то кажуть, при повному параді: чорний костюм, синя краватка, біла сорочка, туфлі, незважаючи на холод… Прийшов із якогось важливого заходу? Схоже на те. – І записку, і дім, і мене! А ти мужика притягла мені на зло? Будете тут скрипіти, щоб я чув і в мене душа боліла? Тьху!

Вперше за минулий рік Юлка усвідомила, що цей чоловік досить молодий, але одвічне бурчання, бикування, смердючий сигаретний дим і якісь дивні первісні замашки додавали йому років десять, якщо не двадцять. Подумки вона називала його «дядьком», у спілкуванні з орендодавицею – «сусідом Максимом». У її розумінні він був останнім, кого в цьому житті взагалі хвилює секс – що свій, що чужий. Сусід вимагав лише тиші, щоб виспатися, і позбавляв тиші інших, якщо щось ішло всупереч його бажанням.

– Обов’язково будемо, – з кривою посмішкою підтвердив Стас. – Якісь проблеми?

– Я твоїй матері подзвоню! – адресувалося Юлці. – Все розповім! Нехай знає, чим її квіточка займається! Усі ви, баби, однакові. Шукаєте, де поживитись, а як соки витягнете, летите на інший лужок. От колись не було такого, корови своє місце знали, а як яка рота відкривала, то її швидко вчили розуму.

Юлка й схаменутися не встигла, як зірвала з шафи календар зі зворушливими кошенятами і тицьнула під ніс сусіду, вказуючи на рік.

– Середньовіччя – це десять століть тому, повертатиметеся – не промахніться! – гаркнула і так штовхнула двері, що ледь не розчавила свою власну руку. – І правильно Ірина від вас пішла, жити у кам’яному віці не захоче жодна жінка!

Відповіддю стала лайка, що швидко змінилася п’яними риданнями. Совість поштурхала образу, вимагаючи й собі зручне місце, і гризнула з несподіваним ентузіазмом. Потурати їй не мало сенсу, вона в цьому житті зовсім не розбиралась, але й спокійно ігнорувати її потужну хватку Юлка не могла, тому перемкнулася на Стаса, доки не вичерпався запал.

– Геть! – крикнула, хапаючись за телефон. – Я зараз викличу поліцію! Хто дав вам право тут господарювати?

– Ви маєте рацію. – Він із дивовижною незворушністю продемонстрував екран із графіком. – Максим у нашій схемі позначився, а ваш сплеск – ні, хоча я бачив його на власні очі. Хмм…

– Ви навмисне його спровокували? – вразилася Юлка, вдивляючись у лінію, над якою справді з’явилася нова чорна крапка. – Та ви ненормальний!

Стас раптом потемнів і, запинаючись, промимрив:

– Перепрошую, але я так втомився… Я лише хотів переконатися, що проблема і справді в нашому обладнанні. Розумієте, якби виявилося, що ви не тільки не бачите можливі конфлікти, але й заперечуєте це, мені довелося б регулярно проводити з вами профілактичні бесіди, а я цього не люблю, тому що насправді переконувати дуже складно, відсоток виконання таких завдань низький і позначається на премії. Добре, що ви середньостатистична. Днями вам замінять чип, і, сподіваюся, все налагодиться.

– Що замінять? – ахнула Юлка.

Її накрило хвилею жорстокого розчарування. Вона встигла хоч крапельку повірити у щось незвичайне, відчути свою причетність до чогось, недоступного іншим, але, виявляється, вся ця історія – продовження давно вщухлої істерії навколо «чипізації».

– Забирайтеся.

– Так, звісно, ​​зараз. – Стас позадкував, хитнув спиною вішалку. – Подивіться сюди, будь ласка. – Він повернув телефон камерою до Юлки.

– Ну ні, я не хочу фотографуватися!

Блимнув спалах.

– І нічого страшного не сталося, після корекції пам’яті навіть голова не болить, – заспокійливо промовив гість, поки Юлка намагалася хоч щось побачити крізь кольорові плями перед очима. – Ти мила, приємно було з тобою працювати. Сподіваюся, у твоєму житті все буде добре і участь нашого відділу не знадобиться ніколи.

Скрипнули двері. Холодне повітря, сморід сигаретного диму, шум, схлипи сусіда… І клацання. На той момент, коли Юлка змогла дивитися на світ без сліз, Стас давно пішов.

– Чорт! Я майже повірила! – Вона не знала, радіти чи засмучуватися настільки банальному повороту сюжету, тому виколупала зламаний ключ, знайшла запасний, зробила нестерпно солодке какао, закуталася в плед і постаралася забути останні години. – Мені стерли пам’ять, просто супер… Як у кіно мого дитинства.