2.3

– Юліє, п’ятсот відстежувачів у соцмережі не роблять вас публічною особою, – поблажливо відповів Стас. – Саме тому я маю описати ті десять ситуацій, у яких ви продемонстрували вражаючу емоційну тупість, вибачте за прямоту. Почнемо з учорашнього полудня. – Він тицьнув пальцем у чорну крапку, і та розпрямилася червоною лінією, обсипаною чорнотою наче гілка обліпихи плодами, нагадавши Юлці про недороблене практичне завдання з ботаніки. – Ой, даруйте, не туди. – Стас повернувся на попередню сторінку і за допомогою контекстного меню відкрив коротеньке відео (судячи з якості, з якоїсь вуличної камери) із субтитрами, які на дві третини складалися із «зірочок».

«…вівця… давити таких треба…» – інші слова приховувала цензура.

Якби Юлка не вивчала дивовижні очі з третім повіком і вертикальним розрізом зіниці, то зіщулилася б від спогаду про те, як переходила вулицю на регульованому пішоходному переході і як її ледь не зніс джип, якому було начхати на правила. Дивна якась схема. Юлка тоді перелякалася до напівпритомності й навіть пропустила англійську, а цей зелений каже – все стабільно, емоційного сплеску немає.

«Та про що я взагалі? Це якесь шахрайство на кшталт операторів Нацбанку!» – обсмикнула себе і змусила відвести погляд від вушних раковин Стаса, більше схожих на котячі, ніж на людські.

– На дорозі повно недоумків, їх треба боятися, – повчально сказав співрозмовник і натиснув на другу чорну крапку. – А тут ситуація неоднозначна.

На екрані зла жінка із ринку сипала прокльонами. «Хочу, щоб ти колись задушилася», – писали субтитри, вловлюючи загальний сенс лайки.

– Я її взагалі не чіпала! Вона сама на мене налетіла!

– Ви несли апельсини в сумці з сітчастими вставками, а ця жінка має сильну алергію на цитрусові, – терпляче пояснив Стас. – Її страх переріс у фобію. Ви турбуєтеся про забруднення навколишнього середовища і намагаєтеся менше користуватися пакетами, але з точки зору тієї жінки ви створили небезпечну ситуацію і заслужили на покарання. Звичайно, цей випадок не є показовим, ви не могли знати всіх передумов…

– Я злякалася й образилася! Як ви можете говорити, що у мене стабільне емоційне тло, якщо мене тоді трясло до вечора?!

«Я ж не збираюся в це вірити? Не збираюся, і крапка!» – Юлка тільки зараз звернула увагу, що Стас носить брекети на своїх трикутних зубах і час від часу намагається підправити їх язиком із роздвоєним кінчиком.

– Тут теж? – Наступне відео показало п’ять секунд із невідомим чоловіком середніх років у маршрутці. «Морду замотала, гидуєш, вічно житимеш, ще б у бункер закопалася… От через таких їх і турнули. Здохни! Здохни прямо зараз!» – ішли швидкі субтитри. – І тут? – Магазинчик, де Юлка купила чашку замість розбитої. «Мій дизайн! Вибери мій! Не це дешеве китайське лайно! Щоб тебе перекосило!» – знущально повідомляв текст. – А ось тут? – Втомлена пика сусіда, чий голос якраз бухтів у під’їзді. «Знову труби гудуть… Втопити б тебе, може, тоді нап’єшся». – І це. – Ранок, перший поверх універа. «Куди по митому, фарбована корово? Ноги б тобі висмикнути», – і швабра, що мало не стала підніжкою. – І…

– Тсс!.. – Важкі нерівні кроки сусіда чулися на поверх нижче. – Я все зрозуміла, надалі буду обережнішою, дякую за турботу, можете йти, гарного вечора, – скоромовкою відтарабанила Юлка.

– Не хвилюйтеся, спокійно займайтеся своїми справами, я і крізь двері договорю, – милостиво «дозволив» Стас. – Горло вже майже не болить, голос повернувся.

Зі щілини потягло сигаретним димом, сповіщаючи про близьку присутність сусіда. Його дружини, здається, вдома не було, що саме собою означало скандал. Юлка схаменутися не встигла, як зняла ланцюжок і впустила Стаса в квартиру. Все ж таки він лякав її не так сильно, як перспектива стати ціллю дріб’язкового цькування на найближчий тиждень.

– Ого, у вас просторо, – оголосив гість, оглядаючи житлоплощу, де двом людям і розминутися було важко. – О, у моєї мами такі самі килимки! – захопився помітно витертим килимом, що служив вірою і правдою не одне десятиліття. – Ви не бійтесь, я по світлому не ходитиму, тут постою. – Він обережно посунув вішалку, уперся спиною в холодну стіну і знову повернув телефон до Юлки. – Загалом, ось: «Носа дере, паразитка, а раніше була сумирна як вівця. Щоб ти подавилася своїми оцінками!», потім «Ти у нас мажорка, так? Мене попереджали, що в цій групі є депутатське поріддя. Я тебе запам’ятаю… Подивимося, хто кого», а потім…

— Ви щось плутаєте! – розлютилась Юлка, для себе вирішивши, що слухатиме, поки не зрозуміє, що відбувається. – Я могла не звернути уваги на випадкову людину, але сусід, і Костя, і Семен Петрович, і той придурок на переході, і та зла жінка з ринку… У мене там вистачало і емоцій, і навіть агресії! Заберіть свої графіки, вони брешуть.

– Нічого подібного, – насупився Стас. – У нас найсучасніше програмне забезпечення, воно не помиляється, особливо щодо минулого. Звісно, прогнозування поки що збоїть часто, генерування теоретично можливих думок із урахуванням психоемоційного фону та попередніх дій суб’єкта теж досить умовне, але ми ним майже не користуємося, хіба що для наочної ілюстрації процесів, зате моніторинг особистих соціальних взаємодій дає ефективність, близьку до ста відсотків.

– А як їй не бути стовідсотковою, якщо ви взагалі не берете її під сумнів? Казати можна що завгодно.

У двері стукнули ногою.