Глава 20 "Співпраця"

Пробудження стало для мене справжнім випробуванням, навіть очі було відкривати
боляче. М’язи, котрі розслабилися, тепер почали боліти з новою силою. Обличчя палає
вогнем. Перед очима все плило і я майже нічого не бачила навколо. Весь мій світ
заполонив біль, тупий пульсуючий біль.
Кілька секунд я просто сиділа і дивилася на свої руки, аж доки не помітила
якийсь рух поряд з собою. Серце забилося з такою силою, що я навіть чула його.
Переді мною сиділа та сама дівчина з АЗС, та сама дівчина з кактусом, от тільки тепер
в неї в руках був пістолет.
- Ти вже прокинулася? - запитала вона з усмішкою, - Довго ж ти спала.
Я хотіла знову тікати, пролізти через чагарники і бігти доки вистачить сил. Та тільки я
про це подумала, як дівчина наставила на мене пістолет.
- Навіть не думай, від мене тобі не втекти.
- До цього ж могла. - прошепотіла я дивлячись їй у вічі.
- Ти справді в це віриш? - усмішка не зникала в неї з обличчя, - Я завжди знала
де ти знаходишся. В тебе є телефон з якого ти зателефонувала своєму
редактору, на дорогах камери, камери в магазинах, маячок в поліцейському
автомобілі. Далі тобі потрібно пояснювати?
- Що ви зі мною зробили? - я і не помітила, як почала плакати, - Навіщо вам це
все?
- Навіщо? - опустила пістолет, - Ти зробила за нас всю роботу.
- Яку роботу? - запитала я, вже здогадуючись про що вона говорить.
- Ти вбила всіх, хто хоч щось знав про наш експеримент і сама стала чудовим
експериментом. - дівчина підвелася і подивилася на мене зверху вниз, - Тепер в
тебе є вибір. - кілька секунд вона просто дивилася на мене чекаючи відповіді,
потім продовжила, - Ти можеш загинути тут і зараз, як злочинець, котрий вбив
поліцейських і викрав їхній автомобіль, а хтось навіть отримає подяку за те, що
зупинив тебе. Хоча, це поганий варіант, в мене є кращий.
- Який? - я спробувала підвестися, але побачивши що на мене знову націлили
пістолет зупинилася.
- Твоя родина, а саме чоловік, котрий не хоче тебе бачити і твій син, сьогодні
поїдуть в інше місто. Через годину твоєму чоловіку зроблять чудову пропозицію
роботи і він погодиться. - дівчина зробила паузу і продовжила, - Це якщо ти
погодишся на наші умови. Твоя родина буде в самому безпечному місці в цій
країні.
- На що я маю погодитися? Я зможу з ними побачитися?
- Ні, ти їх більше не побачиш. - дівчина розвела руками, - Ти сьогодні загинеш,
або по справжньому і твоє тіло знайдуть прямо тут, або загине твоя особистість.
Вибирати тобі.
- Так на що я маю погодитися?
- На співпрацю з нами. Ти дуже цікавий екземпляр із унікальним вірусом, до речі,
попередня спроба використати цей вірус закінчилася невдачею. Отже,
вибирай, в нас залишається мало часу.
- Я можу поговорити з чоловіком?
- Звісно. - вона дістала з кишені телефон і передала мені, - Його номер вже
введено, просто натисни кнопку виклику.

Я вхопила телефон і натисла кнопку виклику. Це був мій шанс на порятунок, мій
чоловік зрозуміє, що щось не так і допоможе мені. Я в нього вірю.
- Слухаю. - почувся його голос в телефоні.
- Привіт, це Наташа, я хочу поговорити. - я усміхалася незважаючи на біль
- Ти ще хочеш говорити? - його голос перейшов на крик, - Забудь мій номер і
мене. Як ти могла? І про сина забудь, я подаю на розлучення.
- Послухай мене, я не хотіла, я тебе люблю! Вибач! - кричала я в телефон, але
зв’язок вже перервався.
- Поговорила? - дівчина присіла і подивилася мені прямо у вічі, - Зробила свій
вибір?
- На що я маю погодитися?
***
Олена Володимирівна саме переглядала готовий, і на її думку, самий скандальний
сюжет в її житті. Сюжет, котрий змінить світ. Все було готово, щоб викрити таку
глобальну змову, в котру б і вона не повірила раніше.
Від перегляду її відволікли стуком у двері. Роздратовано подивившись хто
насмілився стукати в її двері - розплилася в усмішці. В кабінет пройшла Наталія,
журналістка, котра зробила цей неймовірний сюжет, докопалася до правди і можна
сказати, врятувала світ.

- Мій водій тебе не знайшов! - Олена Володимирівна підбігла і обійняла
журналістку, - Я переживала. Як ти дісталася до мене?
- Вибачте. - сказала Наталія і заплакала, - Я не мала вибору.
- Про що ти говориш? За що вибачаєшся? Наш сюжет скоро вийде в ефір,
ми врятували світ!
- Сюжет ніколи не вийде в ефір. - журналістка звільнилася від обіймів, - Я
немала вибору. Ми більше нічого не можемо зробити.

Олена Володимирівна нічого не розуміла, лише дивилася на обличчя своєї підлеглої,
все в ранах, але вміло загримоване, і на сльозу, що стікала по її щоці.
- Поясни, що сталося. Що значить сюжет не вийде в ефір?
- Вибачте, я цього не хотіла. - Наталія вже плакала, - Але моя родина важливіша.
Головний редактор, котра завжди знала що сказати, котра в самих екстремальних
ситуаціях була спокійна, зараз розгубилася. Вона просто дивилася, як Наталія
підходить до неї, дістає з кишені маленький шприц і вводить його вміст їй в руку.
- Що ти робиш? - запитала вона похитуючись, - Ти вбиваєш світ.
- Я рятую свою родину.
Коли Наталія Юріївна зачинила за собою скляні двері, головний редактор сиділа у
своєму кріслі і безцільно натискала клавіші на клавіатурі, вона сміялася, а її очі
втратили іскри розуму. З губ стікала слина...

Кінець