Глава 12 “Розмови”

До тями я прийшла в якійсь темній кімнаті, в момент, коли мене приковували до
великого залізного стільця, на якому я сиділа. Все боліло. На своїх губах я відчувала
засохлу кров. Досі не розуміла, що відбувається, але не наважилася розплющити очі,
аж доки не залишилася одна.
Я сиділа в темній кімнаті. Лише тьмяна лампочка ледь жевріла на стелі. Піді мною
був масивний залізний стілець до котрого були прикуті мої руки наручниками. Поряд
стояв великий металевий стіл. Жодного вікна, лише двері. Мені було холодно і руки
почали затерпати. Хотілося кричати, але я не наважувалася на це.
Спробувала підвестися. Коли я вже стояла на ногах, не помітила, як зрушила з місця
важкий стілець. Скрегіт металу об бетон наповнив всю кімнату. Злякавшись, я знову
сіла на стілець.
Двері відчинилися і мені засліпило очі яскраве світло.
- Ви нарешті прокинулися? - сказав чоловічий голос, - Це добре. Як ви себе
почуваєте?
- Хто ви такі? - максимально спокійним голосом на який була спроможна, - Де я?
- Це все не важливо. - я не могла роздивитися чоловіка котрий стояв у дверях, - В
мене є кращі запитання.
- Які ще запитання? Відпустіть мене.
- Звісно відпустимо. - чоловік підійшов до столу, - От тільки ви маєте дещо мені
сказати.
- Що? - я все ще стримувала свої емоції.
- У вашому ноутбуці є дуже цікава інформація, схожа на фантастичні розповіді.
Де ви її взяли? - він вже стояв поряд, і я відчула запах сигарет, - Лише
одне питання і все.
- Я не розумію про що ви. - сказала це майже впевнено.
- Це неправильна відповідь. - сказав він, - Давайте чесно. Ви мені скажете де ви
це взяли і кому про це розповіли, а я вас відпущу.
- Я дійсно не розумію про що ви запитуєте. Навіть не знаю хто ви такі і чому ви
мене викрали.
- Ви впевнені в цьому? - я навіть відчула як чоловік усміхається, - В такому разі, я
дам вам шанс подумати.
Я мовчала, дивлячись як силует чоловіка віддаляється від мене. Потім, він зупинився.
- Вибачте, в мене занадто мало часу. - сказав він і знову повернувся до мене.
Я саме підбирала слова для відповіді, коли отримала сильного ляпаса. Злякалася і в
цей самий час обурилася. Вдихнула повітря щоб закричати, натомість отримала ще
одного ляпаса.
- Давайте спокійно поговоримо. - чоловік підкурив сигарету і їдкий дим потрапив
мені в очі, - Вам потрібно лише сказати як інформація потрапила до вас і кому
ви її показували.
- Це вже не важливо. - я була повна рішучості, - Це все буде показано в
сюжеті у вечірніх новинах.
- У вечірніх? - розсміявся, - Зараз сьома ранку, ви відпочивали цілу ніч. Виходить,
ви мені брешете. Шкода. - випустив дим мені у обличчя, - Давайте спробуємо
ще раз, от тільки чесно.
- Я не розумію про що ви говорите. - я була впевнена що роблю правильно, от
тільки через мить пожалкувала про свої слова.
Чоловік вхопив мене за волосся і відхилив мою голову назад, іншою рукою, він кинув
недопалок мені за комір і відпустив волосся. Різкий біль. Недопалок обпікав мою
шкіру. Намагаючись його позбутися, я вскочила на ноги, потягнувши за собою важкий
стілець. Не втримавши рівновагу, я впала разом із стільцем на підлогу. Недопалок
загасився об мій живіт. З очей покотилися сльози.
Чоловік підійшов до мене. Підняв стілець, боляче потягнувши мене за зап’ястя,
посадив на нього.
- Ви в порядку? - запитав він підкурюючи нову сигарету, - Не сильно вдарилися?
Боячись відповідати, я лише дивилася на яскравий вогник сигарети. Кілька хвилин
було тихо.
- Добре, ви показали свій характер, а тепер дайте відповідь на мої питання.
- Які саме питання? - вирішила проявити свій характер повною мірою, - Не розумію,
про що ви. - чоловік нахилився до мене, - Знову вдарите? - запитала я.
- Та ні, навіщо мені це? - він розсміявся, - Ви швидко втрачаєте свідомість, а в
мене немає часу. Є ж багато інших методів впливу. Наприклад, ви дуже гарна
жінка. Це так, для роздумів.
- Що ви хочете від мене почути?
- Скажіть, кому ви показали інформацію з вашого ноутбуку? - спокійним голосом
запитав чоловік.
- Полісмену котрого ви вбили. - зізналася я, - Це все?
- От бачите, як це просто. - розсміявся, - От тільки він мертвий і ваш друг фізик
також мертвий. Його наукове серце не витримало в лікарні. Серцева
недостатність, так запишуть.
- Хто ви такі? - я насмілилася підвищити голос, - Що вам потрібно?
- Щоб ви розповіли звідки у вас інформація.
- Знайшла в інтернеті!
Чоловік кинув недопалок мені в обличчя. Миттєвий біль, немов укол і він впав на
підлогу.
- Я майже поважаю вашу професію. - продовжив чоловік, - Ви такі всі правильні.
Журналістська честь. Не розкриваєте свої джерела інформації. Це все має
викликати повагу. От тільки в мене немає часу на всі ці ігри. - чоловік потер очі
руками і закліпав, - Давайте спробуємо ще раз. Де ви взяли інформацію.
- Ти про це пошкодуєш. - сказала я, зрозумівши, що чоловік також підхопив від
мене цей вірус і перший симптом у нього вже проявився, - Тобі краще
відпустити мене.
- А ми перейшли на “ти”? - знову усміхнувся, - Я вам дам ще один шанс. Хочу
почути, хто вам передав цю інформацію.
- Що у вас з очима? - запитала я з усмішкою, - Дим потрапив?
Чоловік не відповів. Я все ще посміхалася, коли він вдарив мене ногою в груди, з такою
силою, що стілець перевернувся і я вдарилася головою об підлогу.
- Я дам вам час на роздуми. - почула я крізь дзвін у вухах.
Двері в кімнату зачинилися і я знову залишилася одна. Всі мої думки розвіював біль у
голові. Я просто лежала і плакала, не знаходячи інших варіантів.