Глава 11 “Запобіжна міра”

Андрія не було вже майже годину. Сидівши в автомобілі, я думала над своїми
вчинками. Невже, через мою роботу загинули люди? Потрібно зателефонувати Івану.
Вирішила я і не знайшовши в кишені телефон, згадала, що він так і лежить в кріслі в
готельному номері. Мені нічого не залишалося, крім як дивитися у вікно в очікуванні
Андрія. Біля входу в лікарню я побачила знайоме обличчя. Це був поліцейським з
котрим я розмовляла в готелі. Він йшов до мене.
Я запанікувала і відчинивши дверцята вилізла з автомобіля з наміром втекти.
- Зупиніться! - вигукнув Сергій і направив на мене пістолет, - Поверніться в
автомобіль.
- Що ви з мене хочете? - запитала завмерши.
- Будь ласка, поверніться в автомобіль. - він не опускаючи пістолет підходив.
Я вирішила не провокувати полісмена і сіла в автомобіль з силою закривши дверцята.
Сергій, все ще тримаючи мене на мушці, обійшов автомобіль і сів на місце водія.
- Покажіть руки. - дістаючи наручники, - Це необхідно.
Нічого не відповівши, підняла руки і дивилася, як він їх застібнув в наручники.
- Тепер ви задоволені? - запитала підіймаючи заковані руки, - Що вам від мене
потрібно?
- Я просив вас не виходити з номера. - сказав він витягуючи ключі із запалення
залишені Андрієм, - Чому ви не дослухалися до моєї поради?
- Я веду журналістське розслідування, а ви мені заважаєте. - своїм на диво
спокійним тоном, - Ви порушуєте свободу слова. З якої причини, ви
перешкоджаєте моїй роботі?
- Все сказали? - Сергій підвищив голос, - Навколо вас хворіють і помирають
люди. Ви це розумієте? Я підозрюю, що саме ви стали причиною ряду смертей.
- Яких ще смертей, я нічого не знаю! - заперечила я, хоча добре розуміла про що
він говорить.
- Водій вашого телеканалу помер у лікарні, оператор, котрий мав з вами статеві
відносини.
- Які ще відносини? - перебила полісмена.
- Я особисто з ним розмовляв. - Сергій усміхнувся, - Мене не цікавить ваша
мораль.
- Яке ви маєте право втручатися в моє особисте життя? - майже криком
- Заспокойтеся. Ще у лікарні померла жінка, що працювала в готелі де ви
зупинялися. Ще, в столичних лікарнях лежить кілька паціентів з такими ж
симптомами. А на кінець, до лікарні звернувся Андрій.
- І що з цього? Що ви мені інкримінуєте?
- У нього знайшли невідомий вірус і ізолювали. - Сергій подивився на мене з
докором, - А він мій однокласник.
- І що з цього? - я не знаходила слів.
- Я вас затримую до з’ясування обставин. - вставив ключ в запалення і завів
двигун, - Вам все зрозуміло?
- Це ви не розумієте що відбувається. - випрямила спину і продовжила, - В мене
дуже важливе розслідування, саме воно призвело до всього цього.
- Розповісте у відділку. А доти раджу подумати над своїми словами.
В знак протесту я мовчала весь шлях до відділку поліції. Сергій теж мовчав, хоча і з
іншої причини. Автомобіль зупинився біля самого входу у відділок. Сергій вийшов з
автомобілю і відчинив мені дверцята. Я вже збиралася вийти, як до нас підійшли двоє
чоловіків. Один з них щось показав полісменові і вони на кілька кроків відійшли.
- Хто ви такі? - запитала я, в чоловіка що стояв поряд.
- Ми вам все пояснимо. - сухо відповів він.
За кілька хвилин повернувся Сергій.
- Нічим не можу допомогти. - гучно сказав він, - Звернетеся офіційно у поліцію.
Після цих слів я почула удар батога, або щось схоже на це. На моє обличчя щось
потрапило. Тепла густа вода. Я нічого не бачили, тому протерла очі рукою. Це була
кров. Моє обличчя було в крові, а біля відкритих дверцят лежав полісмен. Не
розуміючи що відбувається я закричала. Та чоловік, що стояв поряд, сильно вдарив
мене кулаком у обличчя. На мить в очах потемніло. Я відчула різкий біль у зап’ясті,
коли хтось вхопив за ланцюг наручників і витягнув мене з автомобіля. Мої спроби
опору звели на нівець ще кілька ударів у обличчя. Що відбувається?
- Забери рюкзак. - почула я.
В голові паморочилося, та я все ж намагалася підвестися на ноги, та щоразу падала і
мене і далі тягли асфальтом за наручники. Я нічого не бачила, очі нестерпно пекли.
   Мене кинули на заднє сидіння якогось автомобілю. В цей момент я схопила когось за
руку, і не роздумуючи вкусила. Відчула нові удари. Та навіть через біль я
продовжувала стискати зуби, аж доки, від чергового удару, на мить не втратила
свідомість. Відчула, як на заднє сидіння ще хтось сів, скинувши мої ноги. Мою голову
притисли до дверцят. Відчула, як автомобіль зрушив з місця.
Я втрачаю свідомість...