Глава 10 “Розуміння”

Майже годину я пролежала не рухаючись на ліжку поглинута власними думками. Лише
коли згадала про зустріч з Андрієм, вскочила з ліжка і взявши рюкзак вибігла з номера.
Андрій саме зупинив автомобіль біля входу, коли я вибігла з готелю.
- Що ви знайшли? - запитала я сівши в автомобіль.
- Я вам щойно телефонував. - тут я згадала, що мій телефон так і залишився
лежати в кріслі, - Щось з вашим телефоном?
- Та ні, залишила в номері. Все добре, він мені зараз не потрібен. - обманула
співбесідника, сама ж відчувала дискомфорт, адже без телефону мов без рук, -
Розповідайте що знайшли.
- Ви не проти, якщо ми вип'ємо кави? - Андрій завів двигун,- Я пригощаю.
Звісно, я погодилася. Ми швидко приїхали до найближчої кав'ярні і замовили смачної
Львівської кави.
- Так чим ви хотіли мене порадувати? - з цікавістю запитала я
- Я звів файли отримані від вас і те, що дізнався раніше. - спробував усміхнутися,
- Це все детально спланований план.
- Що ви маєте на увазі? - не повірила своїм вухам
- Цей план, котрий ви знайшли. - Андрій дістав з кишені ручку і взяв серветку, - От
дивіться, перший пункт плану “відео”, - написав на серветці, - Розрахунки, котрі
були у ваших файлах, це кількість різноманітних подразників, котрі, теоретично,
можуть впливати на мозок.
- Це яким чином? - запитала я, натомість подумала, що його слова повна
нісенітниця.
- От дивіться, спалахи світла викликають приступи епілепсії, отже, вони можуть
впливати на мозок людини. Головне, правильно підібрати ці спалахи.
- Ви думаєте це можливо? - я все ще не вірила в його слова, - Хіба наука так
розвинулася?
- За розрахунками в теорії можливо. - Андрій подивився мені у вічі, - Виходить,
хтось розробив такі розрахунки і випробував їх на людях. Наслідки ми побачили
в так званому теракті. Також, там розрахунки проекту “Стіна”. - також записав на
серветці, - Це радіоантена яка передає хвилі на низькій частоті. В документах
вона фігурує з даними про відео і висновками тестування. На перший погляд, це
радіохвилі, котрі впливають на мозок змінений відео. От тільки довести я цього
не можу.
- Це все схоже на дешевий фантастичний роман. - я все ще не вірила його
словам, - Навіщо комусь це все?
- Другим пунктом плану являється “Вірус” - коли Андрій промовив ці слова я
перестала його слухати.
“Вірус” - я не могла відірвати погляду від цього слова написаного на серветці. Невже це
епідемія? Невже я опинилася в епіцентрі епідемії? Ігор, Вітя жінка з готелю, у них всіх
однакові симптоми, так сказав поліцейський.
- ... там сказано, що це обмежене зараження. - продовжував розповідати Андрій.
- Що ви сказали? - перепитала я.
- У одному документі написано розрахунки поширення вірусу від однієї людини.
- Це як?
- Точно не знаю, але думаю, що це коли одна людина заражає інших, а самі
інфіковані не будуть розповсюджувати вірус. Ідеальна схема.
- Що ви сказали? - знову не зрозуміла, - Яка схема?
- Ідеальна схема зараження. Ви мене взагалі слухаєте? - Андрій усміхнувся, -
Якщо ці розрахунки правда, то пункт під назвою “Зустріч” можна розцінювати як
теракт.
- А ці розрахунки реальні? - запитала я, боячись почути відповідь.
- Я фізик, тому точно сказати не можу, але думаю, що так. - записав слово
“зустріч” на серветці, - Але точно знаю, що про це мають дізнатися всі. Якщо ці
файли побачать всі, то вчені зможуть підтвердити нашу теорію, а влада зможе
запобігти цьому плану.
- Вибачте. - в моїй голові все зійшлося, - Вам потрібно в лікарню.
- Що? - Андрій звів брови, - Що ви сказали? Ви натякаєте на моє психічне
здоров’я?
- Зовсім ні. Просто ваша теорія допомогла мені дещо зрозуміти?
- І що ви таке зрозуміли? - відкинувся на спинку стільця, - Від вашого розуміння
мені потрібно в лікарню?
- Ви сказали, що це все чийсь план. Теракт, ці антени, вірус якісь зустрічі. Я
знайшла зв’язок між цим усім.
- Що це за зв’язок? - Андрій скептично нахилив голову на бік.
- Це я. - сказала, відчуваючи, як на очах з’являються сльози.
- Та невже? - він розсміявся, - Здається нам потрібно завершувати, вас підвезти?
- Ви не зрозуміли. Я єдиний журналіст, хто розслідує подробиці теракту. Лише я
мала зустрітися з усіма хто мав інформацію і теорії.
- Що ви хочете цим сказати?
- До мене приходила поліція. - витерла пальцем сльозу що саме скотилася по
щоці, - Він сказав, що чотири людини потрапили в лікарню із однаковими
симптомами. Всі вони зустрічалися зі мною. Тому, вам потрібно в лікарню.
Андрій нічого не відповідав, просто дивився на мене. А я стримуючи сльози, думала
над всім що відбулося за ці дні. Скільки людей я зустрічала? Я ж була дома, цілувала
чоловіка, обіймала сина. Ходила на роботу. І Вітя, він захворів через те, що я була
поряд з ним. Невже це все реально? Невже я стала частиною чийогось плану?
- Поїхали. - підвівшись сказав Андрій
- Куди? - все ще сидячи запитала я.
- В лікарню. Якщо все так, як ви кажете, то ви небезпечні.
Я хотіла відповісти, але Андрій взяв мене за руку і вивів з кав’ярні. Ми сіли в
автомобіль.
- Ми їдемо в лікарню. - завів двигун, - Ви залишитеся в машині і нікуди не будете
виходити, доки мене перевірять.
- Що ви їм скажете?
- Всі симптоми, котрі були у ваших колег що захворіли. Якщо це все правда, то ми
ще можемо встигнути врятувати людей.
- Яких людей? - знову не розуміла.
- Всіх, хто навколо. Раптом ви і справді передаєте якийсь вірус, то оточуючі в зоні
ризику.
Я пристебнула ремінь безпеки і ми поїхали до лікарні.