Глава 8 “Андрій”

Рівно о шостій вечора я стояла біля входу в готель в очікуванні таксі. Коли задзвонив
мобільний, я очікувала побачити невідомий номер і почути голос Андрія. Натомість, я
побачила, що телефонує мій чоловік і як завжди невчасно.
- Привіт, в тебе щось термінове? - запитала я, вже точно знаючи його відповідь
- А ти вже ще зайнята?
- Якраз маю брати інтерв'ю. Ти не проти, якщо я тобі зателефоную після зйомки?
- А чому ж я маю бути проти?
- Я тебе люблю. - чесно зізналася я, але знову не встигла, адже Іван вже поклав
слухавку.
Здається, моє сімейне життя переживає не найкращі часи. От чому доводиться
вибирати між родиною і кар'єрою? За що мені це все? Невже я не маю права на
щастя? Чому, коли в мене з'являється шанс зробити прорив в кар'єрі, він завжди
проти? Чому йому все не подобається?
Думаючи про несправедливість життя, я навіть не помітила, коли до готелю під'їхало
таксі.
- Ви замовляли таксі? - опустивши скло запитав водій.
- Я? - трохи розгубилася і просто дивилася на водія.
- Тоді сідайте - відчинив дверцята зсередини.
Сівши в автомобіль, автоматично пристебнула ремінь безпеки і подивилася на водія.
Він усміхався, що мене дуже здивувало.
- Щось не так? - запитала міцніше стискаючи лямку рюкзака.
- Все добре. - він простягнув руку для привітання, - Мене звуть Андрій, а вас
напевно Наталія? Ви мені телефонували.
- Ви таксист? - потиснула його руку, - Я думала ви вчений.
- Це авто мого знайомого, взяв для зустрічі з вами. - провернув ключа і завів
двигун, - Я фізик з інституту фізики конденсованих систем. І мені є чим
поділитися з вами. - знову усміхнувся, - Не проти, якщо ми проїдемося містом?
- Як вам буде зручно. - з моєю професійною усмішкою.
Автомобіль від'їхав від готелю і поїхав вечірнім містом.
Я розповіла Андрієві про все, що дізналася з файлів переданих Максимом.
Прочитала йому план. І звернула його увагу на проект “стіна”. Андрій лише слухав.
Коли я закінчила свою розповідь, кілька хвилин ми просто мовчали.
- У вас ці дані з собою? - нарешті запитав він.
- Так, на ноутбуці. - випалила я, - Вас щось зацікавило?
- І вас це також зацікавить. - Андрій вказав пальцем на заднє сидіння, - Там
лежить тека з документами.
- І що в них?
- Там описаний проект “Стіна”. Наш інститут приймав участь у його створенні.
- Ви повторите це на камеру? - запитала я і дістала теку, - Нам потрібно зняти
Інтерв’ю.
- Звісно, я вам все розповім на камеру. - через паузу додав, - Якщо ви мені дасте
переглянути ваші файли. Тоді я зможу розповісти більше.
- Давайте я вам скопіюю всю інформацію. - дістала ноутбук, - У вас є флешка?
- На жаль немає. Але це не проблема, вони продаються на кожному кроці.
- Тоді поїхали в магазин. - я усміхнулася, - А доки їдемо, ви не могли б розповісти
що це за проект “Стіна”?
- Це своєрідна радіостанція, котра випромінює хвилі на певній частоті. Навіщо
вона, мені не відомо, але з ваших файлів я надіюся це дізнатися.
- Як ви вважаєте, що відбувається? - запитала я, в надії, що вчений фізик знає
більше ніж я.
- Гадаю, це якийсь збочений експеримент. Але довести цього ні я, ні ви не
можемо.
- Я зможу. - справді вірила своїм слова, - Заради цього я і веду розслідування,
щоб показати людям правду.
- Ви дійсно вірите, що людям потрібна правда? Що їм не краще залишатися у
своїх фантазіях? Ви хоч раз уявляли ситуацію, коли всі все знають?
- Я переконана, що люди мають все знати.
- Вам видніше, ви ж журналіст. - Андрій усміхнувся і зупинив автомобіль, -
Зачекаєте, доки я сходжу в магазин?
Я залишилася в автомобілі дивлячись на нічне місто. Коли Андрій повернувся, ми
скопіювали файли на флешку.
- Якщо ви не проти, я вас відвезу до готелю. - Андрій сховав флешку в кишеню, -
Вранці з вами зв’яжуся.
- Добре. Можна планувати на завтра інтерв’ю?
- Плануйте, от тільки я вас прошу, не виходьте з номера до ранку.
- Чому? - мене його прохання здивувало, - Що ви знаєте?
- Конкретного нічого. Але одного журналіста, котрий цікавився моїми теоріями,
нещодавно сильно побили невідомі. - знову усміхнувся, - А ви мені
сподобалися.
Решту шляху до готелю ми майже не розмовляли. Андрій керував автомобілем і
розповідав про будівлі повз які ми проїжджали. Я ж сиділа і обдумувала його слова про
побиття журналіста і про те, що Максима так нахабно заарештувало СБУ. Здається я
роблю серйозний сюжет. Мене ця думка порадувала, адже це моя мрія, зняти сюжет,
котрий викличе резонанс в суспільстві, а ще краще - у всьому світі.
Ми попрощалися зупинившись біля готелю. Андрій пообіцяв вранці зателефонувати, а
я в свою чергу не виходити з готелю. Швидко пройшовши повз ресепшн я піднялася до
свого номеру. Вже тримаючи ключі в руках, щоб відчинити двері, згадала, що Вітя, цей
псевдо оператор не відповів на мій дзвінок і міг зірвати важливу зйомку. Потрібно
влаштувати йому виговір, щоб знав, хто тут головний. Сховавши ключі в рюкзак, я
пішла до його кімнати.