Глава 6 “Ранок”

   Ранок у мене видався важким. Дуже голосно дзвонив телефон. В мене боліла голова,
але все ж, пересилали себе, я сіла на ліжку. Телефон лежав на підлозі і все ще
видавав свої нестерпні звуки дзвінка.
- Ало. - відповіла я підводячись з ліжка.
- Чому так довго не відповідаєш? - запитував голос головного редактора з
телефону, - До тебе вже їде новий водій, який буде з тобою до кінця
відрядження. З тобою і твоїм оператором все добре?
- З моїм оператором? - перепитала я, - Так, в нас все добре.
- Це добре. - вона говорила зовсім без емоцій,- Для Ігоря ми викликали швидку,
котра приїде за ним і привезе до столиці. Можеш це йому передати.
- Добре, передам, дякую. - я підійшла до вікна і визирнула у шпарину між
занавісками і побачила, за ним сонячний день.
- Що там з твоїм сюжетом? Хоч щось зняти встигли?
- Та поки нічого конкретного. - збрехала я, адже в мене не було знято жодного
кадру, - Після Львову зможу надіслати першу частину сюжету.
- Ну працюйте. - промовив голос і зв'язок перервався.
Я хотіла, за звичкою, покласти до кишені телефон, але в цей самий момент, зрозуміла,
що я стою абсолютно оголена. На підлозі лежав мій одяг і судячи з того, що джинси
були скинуті разом з трусиками - то роздягалася я поспіхом. У пам'яті з'являлися
окремі фрагменти вечора. Згадала, що поцілувала оператора, котрий молодший за
мене на років п'ять, якщо не більше. На щастя, він ще спав. Збираючи речі з підлоги, я
згадувала, як їх знімала. Як він мене цілував. Як це можливо? Я ж кохаю свого
чоловіка. Який би він не був впертий і як би не ставився до моєї робити, але ж він мій
чоловік. В мене вже є син, я доросла людина і зробила таку помилку. Що робити?
Думки плуталися в голові, котра ще й боліла через випите віскі. Потрібно йти в душ, це
мені точно допоможе. Біля ліжка знайшла використаний латексний контрацептив.
Значить, ще щось розуміла цієї ночі, та замало, щоб не зробити такий недостойний для
дружини вчинок. Дозбиравши свій одяг, пішла у ванну кімнату.
Душ справді допоміг. Голова вже майже не боліла, а одягненою почувалася
впевненіше. Вода змила все, окрім почуття сорому та вини. З ванної кімнати я вийшла
впевненою в собі і розділена власною совістю.
- Доброго ранку. - сказав Вітя, стоячи переді мною в одних джинсах.
Я не встигла відповісти, як він підійшов до мене і спробував поцілувати. Це було
неприпустимо. Що він собі дозволяє? Його губи були зовсім поряд біля мого обличчя.
Не знайшовши кращого варіанту - дала йому ляпаса.
- Що ти собі дозволяєш? - прокричала відштовхуючи його, - Щоб більше такого не
було.
- Нічого не розумію. - його щока почала червоніти, - За що?
- Годі розмов. - відповіла впевнено як і належить поважному журналісту, -
Збирайся, нам час їхати.
Вітя нічого не відповів, опустив погляд і пішов до ванної кімнати. Я все правильно
зробила - переконувала сама себе в думках. Нічого не було, це все сон.
Знову задзвонив телефон, звісно, це був мій чоловік, він завжди вмів знайти самий
непідходячий час для дзвінка.
- Ти мала зателефонувати. - сказав він своїм дратівливо-спокійним голосом, - Чи я
знову невчасно?
- Та ні, вчасно, що ти хотів? - майже пошепки запитала я.
- Я тебе ледь чую, ти можеш говорити нормально?
- Та нормально я говорю. Що ти хотів?
- Що я хотів? - його голос підвищився, - Хотів дізнатися що з моєю дружиною.
Але, чую, що з нею все добре. От тільки в неї немає часу на сім'ю, а так все
нормально.
- Ну не починай.
- Добре, я все зрозумів. Гарного дня!
Я ледь стрималася, щоб не кинути телефоном, але розбитий телефон мені б зовсім не
допоміг в даній ситуації. Відчувала злість і безпорадність. Як він може мені не
довіряти? Він навіть не знає, що я зробила вночі і все одно не довіряє. Його недовіра
привела до цієї ситуації.
Взявши свій рюкзак, який навіть не відкривала з вчорашнього дня, я згадала, що так і
не подивилася на скопійовану інформацію з флешки, котру дав мені Максим. Потрібно
все сьогодні перевірити, не дарма ж його СБУ забрало. Потрібно зосередитися на
роботі і відкласти свої проблеми на другий план.
Коли почула, як Вітя відчинив двері ванної кімнати, я швидко вибігла з номера. Все
вирішиться саме, головне почекати, а поки зможу ігнорувати цього вискочку оператора.
Тітоньки на ресепшині не було, тому я відразу вийшла з готелю, перед яким саме
зупинився автомобіль з табличкою “Телебачення”.
- Доброго дня! - сказав молодий хлопець зачиняючи дверцята автомобілю, - Ви
Наталія?
- Доброго дня! - відповіла підходячи, - А ви новий водій?
- Так, мене звуть Олег. - водій відкрив мені дверцята, - Сідайте. Ще когось
чекаємо?
- Так, з нами ще оператор. - я подивилася на розбитий Ігорем автомобіль, - А що
з нею?
- Не переймайтеся, я вже викликав евакуатор і її відправлять до столиці. - Олег
усміхнувся, - Їдемо у Львів?
- Спочатку в лікарню. - заперечила я, - Потрібно провідати Ігоря.
- В такому разі, нам доведеться повертатися в Київ, адже його ще вночі забрала
швидка.
- І мені ніхто не сказав? - це мене дуже здивувало і навіть розсердило, - Як так?
З готелю вийшов Вітя несучи камеру і свій рюкзак.
- Ну все, можна їхати. - сказала я і сіла в автомобіль.