Глава 5 “Готель”

Після розмови з редактором ми виїхали до Львова, прямо з узбіччя на якому були.
Мені сказали, не втручатися у справи СБУ, забути про професійну честь та гідність і
виконувати далі завдання. Ми вже їхали цілих п’ять годин, і весь цей час я думала про
те, що сталося. Чому СБУ так безцеремонно забрало Максима? Я все ще не
подивилася скопіювану інформацію з флешки. Саму флешку я сховала в багажнику
нашого авто.
Ігор запропонував заїхати на заправку і я погодилася. Мені було потрібно випити кави
і заспокоїтися. Я і досі бачила пістолет націлений на мене коли заплющувала очі. Вже
через десять хвилин, ми в трьох пили каву біля автомобіля.
- Щось я втомився. - сказав Ігор протираючи очі, - Все ніби розпливається перед
очима.
- Сама ніяк не можу заспокоїтися. - зізналася, - В мене вперше в житті така
ситуація.
- Я знаю, що нам потрібно. - Вітя усміхнувся і залишивши паперовий стаканчик з
кавою на капоті, пішов знов до мінімаркету на АЗС.
- Йому це все подобається. - сказала я, розуміючи, що в глибині душі, це все і мені
подобається, - Він тільки пізнає життя на телебаченні. Для таких як він, чим
небезпечніше тим веселіше. Я теж такою була.
- Чому була? - здивувався Ігор, - Хіба ти не за азартом і гострими відчуттями
полюєш у своїй роботі?
- Цього разу я справді вірю в свій сюжет. Ви тільки подумайте, якщо це був
справді теракт? Якась терористична організація володіє технологією
перетворювати людей на зомбі? В такому разі весь світ в небезпеці. - я
говорила і намагалася побачити у очах співбесідника розуміння, - Ми живемо в
еру апокаліпсису. Тільки уявіть, якщо це відео поширять на весь світ?
- То чому цього і досі не зробили? - питання Ігоря викликало в мене ступор, -
Можливо не все так просто?
- В цьому я і хочу розібратися. - я усміхнулася, - А те, що СБУ нам намагається
завадити, тільки підтверджує те, що наш сюжет важливий.
- В такому разі я бажаю вам успіху.
За кілька хвилин до нас повернувся Вітя з великою пляшкою віскі. Ми сіли в автомобіль
і поїхали далі. У Львові на нас чекав вчений, котрий мав свою теорію про катастрофу.
Нам залишилося їхати менш ніж дві години, коли Ігор знову поскаржився на
самопочуття, а потім автомобіль не увійшов в поворот і врізався у бетонну огорожу. Я
не розуміла, що сталося, я боляче вдарилася об крісло і сиділа потираючи плече. Вітя
був пристебнутий ременем безпеки, тому обійшовся без травм. Ігор сидів і протирав очі.
- В мене все розмите. - сказав він, - Я більше нічого не бачу.
- Що? Що з тобою? - запитав Вітя, - Ти вдарився головою?
- Ні, в мене в очах все розпливається. Що зі мною?
- Я викличу швидку. - Вітя дістав телефон і подивився на нього, - Немає зв’язку.
Що робити?
- Допоможи мені вибратися і сідай за кермо. - Ігор відстебнув ремінь безпеки, -
Тут через кілька кілометрів буде місто.
Ми допомогли Ігореві пересісти на заднє сидіння і Вітя сів за кермо. Машина завелася і
навіть поїхала, хоча лівої фари більше не було. За тридцять хвилин ми доїхали до
міста Буск, але цей час здався мені безкінечним. Ще й мій чоловік все дзвонив і дзвонив
на мобільний, а я лише відхиляла його дзвінки. Ігор все протирав очі і з кожною
хвилиною все більше панікував.
На щастя, прямо біля траси розташувався невеликий готель з назвою “Ганна”. Щойно
ми припаркувалися, я побігла на ресепшн. Тітонька, що сиділа на дивані і дивилася
телевізор дуже здивувалася, що увірвалася в готель.
- У вас є телефон? - запитала я йдучи до неї, - Потрібно викликати швидку.
- Так, на стійці. - тітонька швидко підвелася, - У вас щось сталося?
- Аварія, нам потрібна швидка!
Через десять хвилин приїхала швидка. Двоє молодих лікарів, навіть не оглядаючи
Ігоря, всадили його у свій автомобіль.
- Ми його відвеземо в лікарню, і там його оглянуть. - сказав один з лікарів, - Не
переймайтеся, з ним буде все добре.
- З вами можна? - запитала я з надією.
- Залиштеся тут, а завтра вранці провідаєте свого друга.
Швидка від’їхала, а я залишилася стояти поряд з Вітею та тітонькою з готелю.
- Можливо вам запропонувати кімнату? - запитала вона, - І напевно номер
автомобільної майстерні?
Ми відповіли ствердно на обидва питання.
Ми зайшли в двомісний номер і я ледь стрималася, щоб не розсміятися. Номер був
ідеальним, зі шпалерами в дрібні червоні троянди. Два ліжка були застелені трохи
жовтуватою, але колись білою, постільною білизною, а поверх неї блідо-коричневе
простирадло. між ліжками стояла тумбочка, а на ній дві склянки припалі пилом.
- І це найкращий номер що в них був. - констатувала я і сіла на ліжко, - І єдиний
що вільний на цю ніч.
- Нічого, я був і в гірших умовах. - Вітя усміхнувся і кинув свій рюкзак на інше
ліжко, - Я телефонував на наш телеканал, за нами вранці приїде інший водій. А
поки ми чекаємо, пропоную розслабитися.
- Це яким чином? - не розуміючи запитала я.
- В мене є віскі, а день якраз відповідний для кількох склянок. - відкрив свій
рюкзак, і діставши з неї пляшку, наповнив склянки, - Ви не проти?
Я була не проти, день і справді був занадто емоційний. Ми випили і мені навіть почало
ставати краще, аж доки не задзвонив мобільний телефон. Це був мій чоловік.
- Ти чому не відповідала? Не маєш часу на родину? - запитав він, - Тобі не цікаво
чому я телефонував?
- В мене тут таке сталося. - поклала склянку і підвелася з ліжка, - Аварія і водій
захворів.
- В тебе завжди на роботі щось стається і ти не можеш розмовляти. - кілька
секунд паузи і він додав, - В тебе дивний голос, ти знову випиваєш?
- Та я скляночку, в мене стрес, от послухай.
- Я все зрозумів. - він підвищив голос, - Продовжуй розважатися, зателефонуєш
вранці.
Дзвінок перервався. Я була ображена і в цей самий час розлючена.
- Щось сталося? - запитав Вітя так, ніби не чув розмови.
- Все добре, я просто втомилася. - подивилася на порожню склянку, - І хочу
випити.
Склянки знову наповнилися і ми знову випили. А потім ще раз. Я почала розповідати
про важливість нашого сюжету, що якщо технологія що перетворює людей на зомбі
потрапить в погані руки, то це буде кінець світу. Непомітно для себе, після високих ідей
та амбіцій, почала розповідати, що Іван, мій чоловік мене не розуміє. Що я не розумію,
як взагалі можу жити з людиною, яка в мене не вірить.
Через якийсь час, я зрозуміла, що сиджу на ліжку поряд з Вітею і розповідаю йому
про те, як добре бути самотньою, що в самотності є всі переваги для роботи на
телебачення. Сім’я мене стримує і я не розумію навіщо це все.
- Я розумію. - сказав Вітя саме те, що я хотіла почити.
Я випила залишки зі склянки і подивилася на нього. Він став привабливішим у моїх
очах. Він хотів ще щось сказати і вже розтулив рота... І в цей момент я його
поцілувала...