Розділ 4.1

Частина 2

Поки Максим і Анастасія збирали інформацію, Олег вирішив особисто поспілкуватися з Олегом Склярем, директором «Буд-Інвесту». Він знав, що це буде розмова на межі, але йому потрібно було побачити реакцію Скляра.

Офіс «Буд-Інвесту» розташовувався в сучасному бізнес-центрі на Лівому березі. Приміщення було розкішним, з панорамними вікнами, що відкривали вид на місто. Олег Скляр, чоловік років п’ятдесяти, з виголеним черепом і міцною статурою, сидів за величезним столом із червоного дерева. Його погляд був холодним і пронизливим.

— Пане Дзюбо, я вже все розповів поліції, — голос Скляра був глухим і безбарвним. — Нещасний випадок. Трагедія. Я висловлюю свої співчуття родині загиблого. Ми повністю співпрацюємо зі слідством.

— Звичайно, — Олег сів навпроти, не відводячи погляду. — Але я не вірю в нещасні випадки, пане Скляр. Особливо на таких "гарячих" об'єктах. Ви ж знаєте, що цей майданчик давно є предметом суперечок.

Скляр спохмурнів.

— Бізнес є бізнес. Конкуренція. Це нормально.

— Нормально, коли вбивають людей, пане Скляр? Трос на крані був перерізаний. Це не нещасний випадок. Це вбивство. І мене цікавить, хто мав мотив.

Обличчя Скляра не змінилося, але Олег помітив ледь помітне напруження в його щелепі.

— Ви звинувачуєте мене? — в його голосі з'явилися металеві нотки.

— Я просто ставлю запитання, — Олег знизав плечима. — Хто, крім вас, мав зиск від смерті Ковальчука? Можливо, він бачив щось, що не повинен був бачити?

Скляр піднявся, його руки стиснулися в кулаки.

— Ви переходите межу, пане Дзюба. Я вимагаю покинути мій офіс. Інакше я викликаю охорону.

— Викликайте, — Олег спокійно встав. — Але майте на увазі: чим більше ви приховуєте, тим більше я буду копати. І я викопаю все. І тоді ви не зможете сховатися за своїми грошима і своїми зв'язками.

Він розвернувся і вийшов з офісу, залишивши Скляра стояти посеред кімнати, його обличчя було спотворене люттю.

Того ж вечора Олег отримав перші результати від Максима. Син, зазвичай небагатослівний, був схвильований.

— Тату, я знайшов дещо цікаве. За останній місяць Ковальчук отримував великі суми грошей на свій рахунок. Не від зарплати. Це схоже на регулярні виплати. І джерело цих грошей...

— Що? — Олег напружився.

— Це рахунок компанії «КиївБудСервіс», — голос Максима звучав здивовано. — Директор Олексій Коваль. Схоже, Ковальчук був його інформатором.

— Інформатором? — Олег відчував, як пазл починає складатися. — Отже, Ковальчук зливав інформацію конкурентам? І хтось про це дізнався.

— Скоріше за все, — підтвердив Максим. — І ще. За годину до смерті Ковальчук телефонував на номер, який належить... охоронцю Олега Скляра.

— Охоронець Скляра? — Олег відчув, як холодок пробіг по спині. — Це вже цікавіше. Це прямий зв’язок.

— Так. І ще. Я зламав внутрішню мережу «Буд-Інвесту». У них там ціла папка з компроматом на конкурентів. І на деяких чиновників з будівельного департаменту. Схоже, Скляр знав, хто йому заважає, і збирав інформацію.

— Відмінно, Максе, — Олег відчув прилив адреналіну. — Ти великий молодець. Надішли мені все, що знайдеш.

Він одразу ж зателефонував Ігорю.

— Ігоре, у мене є інформація. Ковальчук був інформатором «КиївБудСервісу». І перед смертю він контактував з охоронцем Скляра. Це вбивство, Ігоре. І Скляр у цьому замішаний.

Ігор мовчав на іншому кінці дроту, але Олег відчував, як його брат аналізує отримані дані.

— Я пришлю тобі всі матеріали. І ще, — додав Олег. — Мені здається, що скоро буде дуже гаряче.

— Я вже це відчуваю, — зітхнув Ігор. — Але тепер у нас є зачіпка.

Наступного дня Олег отримав дзвінок від Анастасії. Її голос був схвильованим.

— Тату, я поговорила з дружиною Ковальчука. Вона розповіла, що останнім часом Петро був дуже напружений. Він говорив, що «грає з вогнем», але що йому потрібні гроші, щоб розрахуватися з боргами. І ще, він згадував про якусь «велику рибу», яку він збирався «впіймати».

— Велика риба? — Олег напружився. — Це може бути хтось із чиновників будівельного департаменту. Макс знайшов компромат на них.

— Можливо, — погодилася Анастасія. — Вона також сказала, що Петро отримував погрози. Іноді йому телефонували, і він ставав дуже блідим. Вона навіть чула, як хтось говорив про «розправу» і «показовий приклад».

— Дякую, Настю. Це дуже цінна інформація.

Олег відчував, як клубок розплутується. Ковальчук був подвійним агентом, який зливав інформацію конкурентам Скляра. Але, схоже, він намагався шантажувати когось ще — можливо, того самого чиновника з будівельного департаменту, який був пов'язаний зі Скляром. Це була смертельна гра. І Ковальчук у ній програв.