Розділ 3.1

Дощ посилився, перетворившись на холодну, дрібну мряку, що обволікала Київ, роблячи вуличні ліхтарі розмитими плямами світла. Олег, не зважаючи на негоду, повільно йшов уздовж Воздвиженської вулиці, його думки були такими ж безладними, як і краплі дощу, що стікали по його шкіряній куртці. Кожен із трьох підозрюваних мав мотив, але жоден із них не зламався під тиском. Софія, Марта, Данило — кожен з них був частиною цієї смертельної гри, де тіні приховували більше, ніж відкривали.

Він дістав телефон і набрав номер сина.

— Максе, мені потрібна твоя допомога, — голос Олега був низьким і напруженим. — Треба копнути глибше. Знайди будь-яку інформацію про фінансові проблеми, старі судові справи, будь-які темні плями в біографіях Софії Левицької, Марти Кравець та Данила Швеця. Особливо зверни увагу на будь-які зв’язки з Миколою Власенком, які не стосуються театру.

— Вже працюю над цим, тату, — відповів Максим, його голос звучав схвильовано, що було незвично для його зазвичай спокійного тону. — Знайшов дещо дивне. У Власенка був рахунок у офшорному банку на Кайманових островах. І нещодавно туди надходили великі суми. Можливо, це і є гроші за шантаж.

— Відмінно, Максе. Спробуй відстежити джерела цих надходжень. Це наш ключ. — Олег відчув, як серцебиття пришвидшилося. Офшори, шантаж — це виводило справу за межі звичайного театрального конфлікту.

Він майже дійшов до своєї квартири, коли телефон знову завібрував. Це була Анастасія.

— Тату, ти не повіриш, що я дізналася, — її голос тремтів від хвилювання. — Джерело, яке працює в театральних колах, розповіло мені, що Микола Власенко мав пристрасть до азартних ігор. Він програвав величезні суми. І, здається, він брав гроші в борг у дуже небезпечних людей.

— Невже? — Олег зупинився. — Яких людей?

— Невідомо, — зітхнула Анастасія. — Але, схоже, він шантажував Софію і Данила, щоб розрахуватися з боргами. А Марта, мабуть, була заручницею їхніх таємниць. Можливо, навіть знала, хто вбив Миколу.

— Дякую, Настю. Ти велика молодець, — Олег відчув прилив гордості за своїх дітей. Вони були не просто його дітьми, а й цінними партнерами в його нелегкій справі.

Повернувшись додому, Олег заварив міцну каву і розгорнув перед собою нові дані. Інформація від Максима та Анастасії підтверджувала його здогадки. Власенко був не просто актором, а й шантажистом. Він грав у смертельну гру, і, схоже, програв.

Наступного ранку Олег вирішив піти на ризик. Він знав, що Ігор буде проти, але часу залишалося мало. Він набрав номер Софії Левицької.

— Пані Левицька, мені потрібно з вами поговорити, — сказав Олег. — Неофіційно. Інакше я передам інформацію про ваші фінансові махінації поліції.

На іншому кінці дроту запанувала тиша, потім Софія сухо відповіла:

— Про що ви говорите? Я не розумію.

— Ви чудово розумієте, — Олег говорив впевнено. — Власенко шантажував вас, чи не так? Через ваші темні справи, пов’язані з бюджетом театру?

Її дихання стало важчим.

— Зустрінемося в кафе "Літера" через годину, — нарешті сказала вона, і її голос був холодним, як лід. — Але якщо це якась гра, пане Дзюба, ви пошкодуєте.

Олег посміхнувся. Гра вже почалася.

Кафе "Літера" було затишним місцем, наповненим запахом свіжозвареної кави та старих книг. Софія Левицька сиділа за столиком у кутку, її обличчя було напруженим, а очі виражали суміш страху та обурення. Коли Олег підійшов до її столика, вона не підняла погляду.

— Ви справді думаєте, що можете мені погрожувати? — її голос був низьким, майже шипінням.

— Я не погрожую, а пропоную співпрацю, — Олег сів навпроти. — Микола Власенко шантажував вас. Це я знаю. Питання в тому, що саме він знав, і чи дійсно ви його вбили.

Софія стиснула губи.

— Він був чудовим актором, але монстром за лаштунками. Він дізнався, що я привласнювала частину державних дотацій, щоб утримувати театр на плаву. Ми ледь зводили кінці з кінцями. Я не хотіла цього робити, але іншого виходу не було. Він погрожував усе розкрити, якщо я не віддам йому гроші.

— Скільки він вимагав?

— Багато, — голос Софії зірвався. — Більше, ніж я могла дати. Він руйнував моє життя, мою репутацію.

— І ви вбили його? — Олег дивився їй прямо в очі.