Розділ 1.3

Ніч у Києві була холодною, з різким вітром, що гудів у провулках біля Золотих Воріт. Олег стояв у тіні старого будинку на Ярославовому Валу, тримаючи в руці пістолет. Його серце билося рівно, як у старі часи в спецназі, коли кожен крок міг стати останнім. Жорсткий диск і записка Грабовського, знайдені в підземеллі, горіли в його кишені, ніби розпечене вугілля. Він знав: Віктор Соколов і його "вирішувач" Дмитро Коваль не зупиняться, поки не знищать усі докази. І його самого.

Олег отримав повідомлення від Максима годину тому. Син розшифрував ще одну частину файлів із диска: листування між Соколовим і Ковалем. У ньому йшлося про "зачистку" – Грабовського мали прибрати, а монети й компромат заховати. Але найцікавіше було в останньому повідомленні: Коваль планував повернутися до лабіринту, щоб забрати решту скарбу. Сьогодні. О другій ночі.

Олег глянув на годинник. 01:45. Часу залишилось обмаль. Він зателефонував Ігорю, але той не відповів – мабуть, досі був зайнятий організацією спецгрупи для арешту Коваля. Олег не став чекати. Якщо Коваль дістанеться до лабіринту першим, докази зникнуть, а справа розвалиться.

Він ще раз перевірив спорядження: пістолет, ніж, ліхтарик, мотузка. Його стара куртка хрустіла від холоду, але адреналін зігрівав краще за будь-який одяг. Олег обережно прослизнув до того ж підвалу, де знайшов перший ящик. Металеві двері були відчинені — хтось уже був усередині.Тунелі лабіринту зустрічали його знайомою вогкістю й тишею, порушуваною лише крапанням води десь у глибині. Олег рухався швидко, тримаючи пістолет напоготові. Світло ліхтарика вихоплювало зі стін старі цеглини, вкриті мохом, і сліди недавньої присутності: відбитки черевиків у пилюці, подряпини на стіні. Коваль був тут.

Олег дійшов до розвилки, де, за схемою Грабовського, мав бути ще один сховок. Він присів, перевіряючи підлогу. Під тонким шаром землі виднілася металева плита. Олег обережно підняв її, відкриваючи невелику нішу. Усередині лежав ще один ящик, цього разу з електронним замком. Але не встиг він його оглянути, як почув звук — клацання затвора за спиною.

– Руки вгору, Дзюбо, – голос був низьким, із хриплим відтінком. Олег повільно обернувся. Перед ним стояв Дмитро Коваль – високий, у темному плащі. У його руці блищав пістолет, а на губах грала холодна посмішка. 

– Ти занадто глибоко заліз.

– Ти ж знав, що я прийду, – відповів Олег, тримаючи руки піднятими. Його погляд ковзнув по тунелю, шукаючи вихід. – Соколов тебе послав?—

– Соколов платить. А я роблю, — Коваль ступив ближче, не опускаючи зброї. — Грабовський теж думав, що може грати з нами. І де він тепер?

Олег відчув, як м’язи напружились. Коваль був професіоналом, але й він сам не новачок. Потрібно було виграти час.

– Монети – лише прикриття, так? – сказав Олег, повільно опускаючи одну руку до кишені. – Справжній скарб – це компромат. Соколов відмиває гроші через розкопки, а ти прибираєш тих, хто стає на шляху.

Коваль хмикнув, але його очі звузилися.

– Ти розумний. Але це тебе не врятує. Де диск?

– У безпечному місці, – Олег знизав плечима, відчуваючи, як пальці торкаються руків’я ножа в кишені. – Хочеш знати, де? Спершу розкажи, як ти вимкнув камери в галереї.

Коваль засміявся, але в його сміху не було веселощів.

– Ти думаєш, я дурень? – він підняв пістолет вище. – Останній шанс, Дзюбо. Де диск?

Олег різко кинувся вбік, одночасно метнувши ніж. Лезо просвистіло повз плече Коваля, але цього вистачило, щоб відволікти його. Постріл гримнув, куля влучила в цегляну стіну, здіймаючи хмару пилу. Олег перекотився по землі, вихоплюючи пістолет. Другий постріл Коваля просвистів над його головою, але Олег уже був на ногах. Він кинувся вперед, збиваючи Коваля з ніг.

Тунель наповнився звуками боротьби. Коваль був сильним, його удари були точними, але Олег діяв швидше. Він блокував удар кулаком і вдарив Коваля ліктем у щелепу. Той відсахнувся, але встиг схопити Олега за куртку й штовхнути до стіни. Цегла хруснула під вагою їхніх тіл.

– Ти не вийдеш звідси живим! – прогарчав Коваль, намагаючись дістати пістолет, що впав на землю.

– Подивимося, – видав Олег, вивертаючись із захвату. Він ударив Коваля коліном у живіт і, скориставшись моментом, дістав із кишені мотузку. Швидким рухом він зв’язав зап’ястя Коваля, притиснувши його до землі.

– Ти зробив помилку, коли залишив той недопалок, – сказав Олег, важко дихаючи. – І ще більшу – коли недооцінив мене.

Коваль лише сплюнув, його очі горіли люттю, але він уже не міг чинити опір.

Олег витягнув телефон і набрав Ігоря. Цього разу брат відповів одразу.

– Де ти, чорт забирай?! – голос Ігоря був сповнений тривоги.

– У лабіринті. Коваль у мене. Присилай своїх, – Олег кинув погляд на зв’язаного Коваля. – І ще, Ігоре... я знайшов усе.—

– Ти... – Ігор вилаявся, але в його голосі чулася полегкість. – Не рухайся. Ми вже їдемо.

Через двадцять хвилин тунель наповнився голосами спецгрупи. Коваля забрали в наручниках, а Олег передав Ігорю ящик із ніші. Усередині були ще кілька монет і флешка з додатковими доказами: відео, де Соколов обговорює контрабанду артефактів, і записи його банківських транзакцій.Ігор стояв перед братом, тримаючи ящик. Його обличчя було сумішшю гніву й вдячності.

– Ти знову порушив усі правила, – сказав він, але в його голосі не було звичної різкості.

– А ти знову отримав результат, – відповів Олег, витираючи кров із розбитої губи. – Соколов тепер твій.

Ігор похитав головою, але в його очах промайнула посмішка.

– Ти невиправний.

Наступного дня Соколова заарештували. Компромат із жорсткого диска й флешки виявився достатнім, щоб зруйнувати його кар’єру. Нелегальні розкопки, відмивання грошей, замовне вбивство — звинувачення сипалися одне за одним. Коваль, зрозумівши, що його покровитель упав, почав співпрацювати зі слідством, викриваючи деталі операції.Олег сидів у своїй квартирі, тримаючи в руках склянку віскі. Перед ним на столі лежала фотографія, яку надіслала Анастасія: вона й Максим усміхалися на тлі Андріївського узвозу. Після всіх подій вони наполягли на спільній вечері, і Олег, попри втому, не зміг відмовити.