Розділ 1

Лекція із соціології вже закінчувалася. У великій аудиторії на десятки місць були лише викладач та двоє студентів.

Непримітний хлопець років двадцяти п'яти — Нік сидів позаду, на верхніх рядах. Він закинув ноутбук у невеликий рюкзак і мимоволі глянув на іншого студента, що сидів попереду, скраю, біля вікна.

— Гарних вихідних, хлопці! — голосно й ввічливо попрощався викладач. — Не забувайте, тиждень лекцій не буде, тож до наступної зустрічі чекаю ваші роботи. Чув, Нік?

Нік винувато кивнув, спускаючись униз поміж рядами.

Учитель перевів погляд на іншого, який усе ще споглядав щось за вікном.

— І ти, Ітан.

— Я в процесі.

— Чудово.

Викладач глянув на майже порожню аудиторію, ледь помітно похитав головою, перекинув ремінь сумки через плече й попрямував до виходу.

Нік стояв у порожньому коридорі університету біля автомата зі снеками, перечитуючи меню.

— Маєш якісь плани на сьогодні?

Ітан, що з'явився нізвідки, теж приєднався до розглядання меню автомата.

— Та ні.

— Ітан.

— Нік.

— Скажу одразу: твоя компанія не здається мені надто приємною чи… цікавою.

— Дякую.

— Проте компанія із самим собою набридла мені більше.

— Навзаєм, Ітан.

— Що ти тут шукаєш? Ходімо… — він смачно позіхнув, закривши очі. — Пішли в кафе, тут поряд.

Нові друзі сиділи за склом кав'ярні, споглядаючи порожню вулицю.

Ітан відкинувся на спинку стільця й усміхнувся.

— То як, уже вигадав, про що писати?

Нік відірвав погляд від ноутбука.

— Що?

— Наскільки я зрозумів, йому начхати на тих, хто онлайн, тому до нас він доколупається найбільше.

— Про що ти писатимеш, мій цікавий друже?

— Я ж казав, мій нудний друже, я ще в пошуках. Ти не чув!?

— Та я не думав, що ти конкретно мені це казав.

— То що, є якісь приблизні теми чи ти взагалі про це не думав?

— А…

Нік втупився у свою чашку з кавою на столі.

Ітан пильно дивився на нового знайомого, паралельно шумно тягнувши через трубочку свій молочний коктейль.

— Я не знаю. Я про це не думав. Можливо, я й не здам роботу.

Ітан раптом розсміявся.

— У такому випадку тобі пощастило, тому що, схоже, сьогодні нас веде доля.

— Ти маєш якісь ідеї?

Ітан заперечливо похитав головою, а тоді кивнув на вулицю за склом, про яку вони вже й забули у своїх розмовах.

Просто навпроти, на тротуарі, зупинився чоловік у дивній шапці з красивою доглянутою бородою. Під курткою, на футболці, був напис: «Я реальний».

Він роззирався в різні боки, шукаючи когось, немов хоч кого-небудь. Зрештою розчаровано попрямував кудись, залишивши компанію друзів на самоті.

— Ну як, у тебе там щось згенерувалося? Якісь ідеї?

— Хочеш, щоб я писав про Конструкт?

— Так. А ти не хочеш?

— А ти?

— Занадто банально.

— Мені вже прямо цікаво, яку ідею ти шукаєш, Ітан.

— Мені теж. Ти вже допив? Ходімо.

Друзі йшли тротуаром досить затишного й порожнього містечка. Дорогою повз час від часу проїжджали безпілотні таксі різних компаній.

— Тож я думаю, тобі потрібно щось типу: взяти кілька інтерв'ю у різних людей — хто підключений, хто ні, розумієш? Специфічні випадки. Вибрати найцікавіші. Ну і все. Скільки там потрібно? Вистачить.

— Сьогодні що, весь день так хмарно?

Із кислим обличчям Ітан стояв посеред парку.

Нік спостерігав поряд, як за хмарами в небі пливе світла пляма, рухаючись до блакитного віконця. Спрогнозувавши подальшу траєкторію, він завмер в очікуванні непередбачуваної реакції свого друга.

— Так! — бадьоро вигукнув Ітан, роззираючись на дерева і бруківку, вкриті осіннім сонячним світлом. — Я думаю, що саме така пора — це ідеально. Сонце є, але трішки прохолодно. Можна одягнути якусь кофту чи куртку, і тобі не жарко. Осінь — це як… як… дозріле літо.

— Мені це десь записати? Я запишу, — Нік мружився від сонячних променів.

Ітан глибоко й повільно вдихнув носом і легко видихнув ротом.

— Відчуваєш це? Цю атмосферу?

— Дозрілої осені? Можливо. Здається, щось таке крутиться в носі. Напевно, піду «Хороший рік» передивлюся ще раз.

Ітан розсміявся.

— Здається, я знайшов свою тему. Здається… Ну що, Нік, побачимось через тиждень?

— Хочеш знову зустрітися із нудним другом?

— Попри все… попри все чекатиму зустрічі.

Ітан затремтів від прохолодного вітру. Він засунув замок на куртці аж до самого верху, прикривши частину обличчя коміром.

— Я думаю, я теж.

Його новий знайомий, тримаючи руки в кишенях, прямував до невеликого фонтана з ангелом. Відійшовши достатньо далеко, він розвернувся й підняв руку вгору.

Нік також підняв свою — аби як у відповідь — і ніяково усміхнувся, усвідомивши, що вся зустріч від початку до кінця була вкрай незвичною, але водночас приємною.

***

Вечір. Субота.

Хлопець сидів за робочим столом. На ноутбуці була відкрита стаття про Конструкт, по найрезонансніших та найцікавіших розділах якої він бігав очима туди-сюди.

Компанія заснована у 2082 році… Спеціалізувалася на штучному інтелекті, VR-софті… імплантації чипів. У 2093-му було представлено ранню версію проєкту «Конструкт». Фото людини, що сидить у кріслі із шоломом на голові.

Під час бета-тестування був ряд судових позовів, що стосувалися залежності від пристрою… Детальніше про судові позови… Поліція шукає групу хакерів, що рік тому зламала базу даних корпорації «Конструкт»… Топ-5 міст у світі, де, згідно зі статистикою, найбільш імовірно зустріти людей без окулярів на вулиці…

Він пропустив заманливі посилання на інші статті й перескочив до нового абзацу.

Проєкт являв собою софт, встановивши який можна було створити цілу екосистему із пристроїв… Ключовим і найбільш функціональним був унікальний шолом — творіння самої компанії «Конструкт», оснащений революційними рішеннями.