ПРЕАМБУЛА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

ПРЕАМБУЛА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

На моє глибоке переконання, однією із найважливіших частин будь-якого закону є преамбула.

Преамбула – це вступ до закону. В преамбулі має бути зазначено основні причини прийняття акту та його базові принципи.

«Верховна Рада України від імені Українського народу…»

Я вже згадував про Конституцію Сполучених Штатів Америки. Так от, вона починається зі слів: «Ми Народ Сполучених Штатів…»[1].

Конституція Французької Республіки починається зі слів: «Французький народ урочисто проголошує…»[2].

А Преамбула Конституції України мала б починатись так: «Народ України, реалізуючи своє право на самовизначення…». Але…

Народ є власником будинку, та наймає управителя для свого майна,

а публічна влада – «управдом».

Від імені народу та в рамках делегованих повноважень влада повинна створювати закони, виконувати ці закони та контролювати їх якісне виконання всіма іншими.

Народ делегує частину своєї влади та може самостійно, шляхом демократичних виборів, переобирати неналежного управителя свого майна.

Органи публічної влади – менеджери та наймані працівники. Вони мають єдину місію – зробити все від них залежне, щоб народу жилось добре.

Якось я почув думку, що конституція – це клітка для влади. Це є досить влучним виразом. Конституція покликана обмежувати владу та не допустити авторитаризму.

Продовжуємо…

«Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей…»

Тобто, Конституція дає чітке визначення терміну «Український народ» – це громадяни України, не залежно від національності, походження чи місця народження.

«…виражаючи суверенну волю народу…»

Як на мене, виходить приблизно так: «…Сторона 1, що діє від імені Сторони 2…».

Виходить, що Верховна Рада України, виражаючи волю Народу України, прийняла для нього та від його імені Конституцію України.

Як на мене, це дещо «спотворене» розуміння про демократію, яке визначив Президент Сполучених Штатів Америки Авраам (Абрахам) Лінкольн: «Демократія – це урядування народу, народом, для народу»[3].

А у нас виходить: «урядування парламентом від імені народу».

Це важливо!

Адже ми кажемо про джерело влади, де підміна одного слова може змінити всю суть.

«…спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення…»

Ну нарешті, згадали про право народу на самовизначення, що мало б бути на початку, та є базовим принципом.

І тут у мене виникає риторичне питання: «Чому «Український народ» пишеться з великої літери, а «українська нація» – ні?».

Йдемо далі…

«…дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя…»

Влада, в особі Верховної Ради України, заявляє про те, що вона дбає (бере на себе обов’язок дбати) про права і свободи людини, а також гарантує гідні умови для життя в країні.

І тут, найголовнішим є питання: «що означає – гідні?»

На мою думку, гідні умови життя – це реальна можливість та здатність для кожної людини, отримати достатній рівень благ, які дають змогу вільно жити та розвиватись.

На мій погляд, українські соціальні гарантії, прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата – сума коштів, що скоріш відповідає виразу «щоб не вмерти» або «виживати», але ніяк не «гідно жити».

Часто, ми можемо чути, що поняття «гідні умови життя» є досить умовним та дискусійним, і кожний може трактувати це по-різному».