Частина 7

Глава 59. Торговець.

Незабаром стало помітно, що саме тут нещодавно бушувала гроза. Судячи з бруду, що чавкав під ногами, дощ пролився чималий. Попереду показалася валка возів, яку Коннар і Лані поступово наздоганяли. Три криті фургони та три відкриті вози, навантажені мішками, повільно повзли дорогою. До кожного приставлено по два охоронці в кольчугах, з мечами, щитами й луками за спиною. Охоронці пересувалися пішки, але дві людини їхали верхи. Один був, швидше за все, господарем каравану, а іншому підпорядковувалася охорона.

Затримка була спричинена крутим підйомом, який намагався подолати перший фургон. Решта зупинилася в очікуванні. Коннар і Лані пішли узбіччям, минаючи вози. Один із вершників гучним голосом сперечався, стверджуючи, що ящики треба було вивантажити.

Після ранкової грози дорога була розмита потоками, що бігли схилом. Копита коней потопали у бруді та зісковзували. Попереду фургон уже майже досяг вершини пагорба, коли один із коней впав, тягнучи за собою іншого. Фургон похитнувся, поплив униз і навіть трохи протягнув за собою коней. Колеса його розкручувалися все сильніше, і зіткнення з наступною повозкою, яка чекала внизу, здавалося неминучим. Кучер встиг зістрибнути та дивився з роззявленим ротом, як фургон почав кренитися вбік.

Коннар кинувся вперед, простягаючи перед собою руки. Він встиг зупинити його падіння за допомогою магії та одночасно уперся руками в задню стінку, щоб це виглядало так, ніби він утримує фургон самою мускульною силою. Кілька людей, що зіскочили з наступних возів, приєдналися до нього. Хтось спробував розпрягти і вивільнити брудних і переляканих коней, що лежали на землі й били в повітрі копитами.

До Коннара поспішав гладкий, але рухливий чоловік із суворою подвійною складкою на переніссі, у добротному одязі й береті з темного оксамиту – один із тих, хто їхав верхи. Він виголосив гучним голосом:

– Спасибі тобі! Ти не уявляєш, який я вдячний! Ти врятував дуже цінний товар, людей і коней!

Коннар подумки посміхнувся цій послідовності в переліченні. Він відірвався від фургона, який уже не збирався нікуди котитися, і постарався висмикнути з в'язкого бруду ноги. Це жваво нагадало йому болото.

– Я Варн, торговець. Як тобі це вдалося? – вів далі чоловік, з подивом оглядаючи худорляву фігуру Коннара. – За виглядом і не скажеш. У цьому фургоні дуже крихкий товар. Скляний посуд – келихи, карафки. Якби все перевернулося... Кому я зобов'язаний?

– Мене звати Кодр. Я коваль, – представився Коннар.

– А, коваль! Тому й сильний. Дозволь віддячити тобі. Ось, візьми, – торговець дістав із мішечка на поясі кілька монет і простягнув їх Коннарові. Той похитав головою:

– Не треба.

– Бери, бери, – Варн буквально вклав гроші йому в руку, – Панночці своєї що-небудь купиш. Вони полюбляють подарунки.

– Дякую. А ви куди прямуєте?

– До Сінтаки.

– Ми теж. Чи не дозволиш приєднатися до вас? Лихих людей на дорогах зараз багато, моїй дружині страшно.

– Хм. Ну, що ж. Якщо я в боргу перед тобою...

– Тоді візьми це як плату, – Коннар простягнув назад гроші, але торговець знову відвів його руку і сказав:

– Дружину свою поклич.

Коннар жестом поманив Лані, яка весь цей час скромно трималася осторонь.

– Як звати тебе? – запитав торговець.

– Ліма.

– Будеш нам куховарити. Мої люди не дуже добре з цим справляються. Гей, що ви робите, обережніше! – Варн кинувся до двох, які несли нагору ящик і теж мало не зісковзували з крутого схилу.

Лані з обуренням і образою подивилася на Коннара, який злегка знизав плечима – мовляв, нічого не поробиш. Він поклав монети в гаман на поясі та взявся допомагати вивантажувати ящики й носити їх вгору. Незабаром багатостраждальний фургон успішно подолав підйом і був знову завантажений, інші вози піднялися на гору без пригод.

Не встигли вони рушити в путь, як на дорозі з'явився загін патрульних.

– Привіт, Швер! – махнув рукою їхньому офіцерові торговець. Той осадив коня, поки інші вершники поспішали розминутися з возами:

– Здрастуй, Варн. Не до тебе зараз. Шукаємо небезпечного злочинця. Чи не зустрічався вам хто-небудь підозрілий?

Торговець знизав плечима:

– Ні, не пригадую. Ну, удачі вам.

Лані не знала, чому Коннар вирішив приєднатися до цього торговельного каравану. Мабуть, йому здалося, що так буде безпечніше. Сама вона була зовсім не рада опинитися пліч-о-пліч з охоронцями, які нічим не відрізнялися від тих, що оточували її у володіннях Барча. Грубість, жорстокість, хтиві погляди – ось те, чого доводилося від них очікувати, і присутність Коннара зовсім не рятувала. До того ж, вона зовсім не вміла готувати їжу на таку ораву людей. Але їй показали, які є продукти, скільки їх потрібно брати і що заведено варити вранці або ввечері. Тож Лані прийняла допомогу й підказки, і все виявилося не таким страшним.

Вона була рада, що кілька людей ставилися до неї цілком спокійно й доброзичливо. Інші лякали її – наприклад, бритоголовий здоровань мав вигляд справжнього головоріза, а хитрий малий зі шрамом на щоці здавався шахраєм. Був ще неприємний молодий хлопець із глузливими очима, який вимовляв щось таке на її адресу, від чого охоронці, що оточували його, вибухали сміхом і поглядали так, що вона почувалася приниженою.