Частина 6

Глава 50. Міст.

Наступного дня виявилося, що Лані аж ніяк не жартувала й була налаштована цілком рішуче. Коли Коннар, зовсім забувши про вчорашню розмову, побажав їй доброго ранку, вона виправила його нодарською. І вголос називала цією мовою кожен предмет, поки вони складали речі, щоб він звикав. Збори забрали зовсім небагато часу. Попрощалися з цим місцем, яке так багато для них означало, зі своїм тимчасовим житлом і галасливою річкою та рушили в путь.

Коннарові здавалося, що він знову втратив здатність говорити. Він добряче призабув нодарську, хоча вчив її колись і намагався повторити перед походом. Здається, він опустився на початковий рівень. Те, що Лані від нього вимагала, здавалося непосильним завданням. Голова була порожня, він не міг видавити ані слова.

– Чому ти мовчиш? – нарешті запитала вона.

– Я... не можу говорити, – насилу сформулював він.

Тоді весело й безтурботно вона почала вимовляти прості речення:

– Це ліс. Ми йдемо лісом. Птахи співають. Сьогодні гарна погода. Сонце світить. Небо блакитне. Ти мене розумієш?

– Так.

– Це добре. Ти усміхаєшся. Ти смієшся. Але все одно мовчиш.

– Вибач. Мені потрібен час. І твоя допомога.

– О! – зраділа вона, що він зміг бодай щось сказати. – Звичайно, я допоможу тобі. Ти можеш думати, що ти всемогутній, – вона повторила слово, намагаючись зобразити жестами його сенс. – Але мати силу недостатньо, потрібно вміння зрозуміти і вміння пояснити.

Лані взялася за справу серйозно. Вона діяла старанно, наполегливо й невблаганно. Коннар погодився на ці умови та намагався їх не порушувати, через що відчував себе трохи безпорадним, коли не міг висловити свої думки. Єдину поступку Лані зробила, коли дозволила йому питати тайферанскою, як перекласти те чи інше слово або речення. Вона зрозуміла, що інакше він не зможе поповнювати свій словниковий запас.

День пролетів зовсім непомітно. Лані постійно називала вголос усе, що вона бачила або робила, змушувала повторювати, ставити питання й відповідати на них. З її допомогою Коннар згадував відмінювання іменників і дієслів, хоча вона й гадки не мала, що це саме так називається.

Він ледь помічав, де вони йдуть, і стежив лише за тим, щоб не відхилятися від західного напрямку. Мозок його кипів від спроб утримати в собі стільки відомостей. Якби він починав із нуля, то вирішив би, що Лані перестаралася. Діла мало від надлишку нових знань. Але вона допомогла йому згадати й розставити по полицях те, що було вже відомо, вчила цим активно користуватися. Немов забуті речі було вийнято з запорошених скринь, а тепер їх можна було акуратно скласти назад і діставати у випадку необхідності, добре пам'ятаючи, де що лежить. Йому вдалося використати деякі особливості своєї сили, щоб не забувати те, що хоча б один раз почув. Надвечір він розговорився настільки, що навіть будував складні речення.

Лані була задоволена своїм учнем. Здається, їй подобалося в чомусь відчувати свою перевагу над ним. Коннара це бавило. Але вона була дуже доброзичливою та терплячою, а помилки виправляла так ненав'язливо, ніби простягала руку допомоги.

Настрій у неї був чудовий, і він здогадувався, чому. Учора він не договорив клятву, але вимовив уголос такі слова, які допомогли зрозуміти йому самому, що рішення прийнято. Відтоді йому стало так легко! Поглядаючи на Лані, він бачив, що вона нарешті повірила та сяє такою усмішкою, яка здатна розігнати вічний морок цього лісу.

Їхні стосунки невловимо змінилися. Якщо раніше вони просто йшли поруч, то тепер вони були разом.

– Я кохаю тебе, – сказав Коннар. Чому б не вимовити це знову? Зрештою, він ще жодного разу не говорив ці слова нодарською. Лані широко всміхнулася.

Після вечері він приліг, відчуваючи таке стомлення, ніби багато годин поспіль піднімався на високу вершину, і відразу провалився в сон.

Вони вийшли до Розлому через два дні, хоч і не очікували побачити його так скоро. На цій ділянці гори були пологими, тож вони подолали їх досить легко та майже непомітно для себе. Добре, що той кам'яний ліс, яким було так важко йти, залишився десь осторонь.

Коннар трохи сумнівався, в якому напрямку необхідно тепер рухатися уздовж ущелини – на північ або на південь, щоб дістатися моста і далі повертатися знайомим шляхом. Він довго вивчав мапу, що зображувала відомий шматок місцевості за Розломом, і на яку, як міг, наносив спочатку пройдені орієнтири. Після всіх безладних переміщень неможливо було визначити, де вони тепер перебувають. Усе ж він припускав, що потрібно йти на північ.

Ця дорога зайняла в них ще пів дня, поки на іншому боці ущелини не показалося полотно моста, що звисало вниз. Лані зупинилася як укопана і не могла більше зробити ні кроку.

– Побудь тут, – сказав Коннар і пішов.

Вона скинула зі спини мішок і присіла біля хирлявої сосни, відганяючи видіння того страшного дня. З боку Розлому доносився глухий гул і гуркіт. Через якийсь час Коннар повернувся, він був блідий.

– Я закидав його останки камінням, він тепер похований, як належить. І я полагодив міст. Там є зручний спуск, треба пройти трохи далі. Нам потрібно було повернути тоді в інший бік, і ми могли би легко піднятися.