Частина 2

Глава 8. Відставка.

Шість років потому наприкінці зими Веттінорові довелося перервати поїздку з інспекцією до одного з віддалених куточків Валькору та терміново повернутися до Тіларіса на якусь Асамблею, організовану генералом Фремором, що був нещодавно обраний Головнокомандувачем армією Альянсу. Він скликав велику раду за участю армійських генералів та цивільних представників країн Альянсу, уповноважених приймати рішення.

Не встиг Веттінор, стомлений довгою дорогою, увійти у свій замок, як його відвідав давній приятель, барон Рімас з Альдосу. Спритний та веселий, великий любитель прекрасної статі, сьогодні він мав такий вигляд, ніби в нього болять зуби. Він гидливо кривився та поспішав поділитися з Веттінором своїми підозрами:

– Добре, що я встиг побачитися з тобою до початку Асамблеї. Схоже, тут готується змова. Лорд Дрентон знайшов спільну мову з генералом Фремором, вони замислили змістити тебе з посади. Цей Дрентон говорив зі мною, промацував, чи можу я стати на їхній бік. Він мені дуже не сподобався. Явно мітить на твоє місце.

– Чого вони хочуть досягти? – спохмурнів Веттінор. Він провів увесь день у сідлі й був роздратований.

– Скидається на зрадництво. Таке враження, що в їхні плани входить розвалити армію Альянсу.

– Це той Дрентон із Канігору, який всю війну ховався у своєму замку немовби на підставі хвороби, а потім зумів пролізти в Головний штаб кимось на кшталт секретаря, і тепер вважається великим експертом?

– Так, він. Красномовний такий. Нахапався розумних слів і полюбляє годинами вести пустопорожні розмови. – Рімас зручніше влаштувався в кріслі біля каміна, витягнув перед собою ноги й поклав одну на іншу. Веттінор походжав туди й сюди вітальнею:

– Ти вважаєш, що його може бути підкуплено? А Фреморові який сенс у цьому брати участь? Він хоче залишитися генералом без армії?

– Підкупити, звісно, можна майже будь-кого. Правитель Карс грає в довгу гру. Він міг вирішити, що якщо в лоб не перемогти, треба спробувати такі методи. Щодо Фремора, то свої три роки на посаді він просидить, а можливо, буде обраний і на наступний термін. Навіть якщо він проведе в армії великі скорочення, під його керівництвом залишиться удосталь людей, якими треба командувати.

– І як вони збираються все це провернути?

– У них є цілком пристойна економічна причина. Кажуть, голод. Коштів не вистачає.

– Я проїхав по всьому Валькору, але не чув скарг на те, що довелося тугіше затягнути паски. Гарнізон, у якому я побував, також не бідує. А як справи у вас в Альдосі?

– Бувало й гірше.

– Саме так.

– Чує моє серце, що під виглядом реорганізації генерал планує збільшити своє власне забезпечення, і нового радника не забуде, якщо йому вдасться його протягнути. Отже, ти попереджений. Сподіваюся все ж, що це чутки, і до реальних дій не дійде. – Рімас підвівся, збираючись йти.

– Подивимось. Я не маю наміру поступатися дорогою цьому пройдисвітові Дрентону. А тобі спасибі, що знайшов час мене провідати.

Зала для нарад поступово заповнювалася людьми, які займали місця за довгим столом. Різноголосий гул висів у повітрі. Публіка була такою же строкатою, як полотна прапорів із гербами всіх країн Альянсу Вільних земель, що прикрашали стіни. Виблискували начищеними обладунками армійські генерали. Посли та міністри закордонних справ демонстрували пишність нарядів. Було тут і кілька перших осіб – Валькор представляв сам граф Бальнезан, від республіки Доджія прибув герцог Вендоса.

Місце голови посів лорд Дрентон. Невисокий на зріст, зі хвацько закрученими догори вусами, він оглядав присутніх за великим прямокутним столом, сповнений власної значущості. Дивлячись, як він випинає груди та роздувається від гордощів, Веттінор задумався: як цей індик потрапив сюди? Авжеж, Фремор. Він організував цю Асамблею і, звичайно, доручив вести збори своєму прихильникові.

Лорд Дрентон прочистив горло і приступив до викладу суті питання:

– Панове, наша Асамблея скликана після звернення кількох країн Альянсу Вільних земель. Два неврожайні роки поспіль суттєво підірвали колишнє процвітання. Ми стоїмо на порозі кризи. Зараз, наприкінці зими, запаси продовольчих ресурсів майже вичерпані. Люди голодують. Запасів зерна для посіву залишилося мало, і через те на нас чекає ще один важкий рік. В умовах, що склалися, представники країн Альянсу висловлюють стурбованість необхідністю утримувати таку велику армію. У них більше немає можливості збирати податки і фінансувати її в колишніх масштабах.

Веттінор заперечив йому:

– Ви стверджуєте, що ситуація з продовольством критична. Проте мені відомо, що найменш постраждала від посухи Рилєя активно веде торгівлю зерном та продає його в тому числі в Нодар. Тобто, ми забезпечуємо продовольством нашого ймовірного супротивника й не можемо прогодувати власну армію? У мене були бесіди з провіантмейстером, фуражиром і скарбником. Становище зовсім не безвихідне, але я згоден, що проблема є, і готовий обговорити шляхи її вирішення. Тим більше, тут присутні представники всіх країн Альянсу. Я впевнений, що спільними зусиллями ми знайдемо вихід із ситуації. У мене є кілька взаємовигідних пропозицій.

Товстенький, з лискучою лисиною представник Рілеї запросив слова та довго казенною мовою висловлював обурення втручанням у суто внутрішні економічні питання його держави.