Частина 1

І пануватиме мир, і буде процвітання, і правитиме хороший король, який забуде, що на світі є зло. Коли та, що любить, відкине його перед лицем смерті, зло нахлине, і проллється кров. Усе повернеться навспак, і настануть чорні часи. Поки не прийде той, хто сам викує собі меч, хто приборкає вогонь, пройде по повітрю та торкнеться хмар, хто сам знайде свою силу – тільки він переможе зло.

Пророцтва Дірандіна. Бібліотека Евенхолта.

Глава 1. Один день.

Як завжди у середині літа столицю Тайферану, місто Евенхолт, огорнула виснажлива спека. Королівство було розташовано на землях із помірним кліматом, але іноді сухі вітри приносили звідкись із півдня розпечене повітря, і потрібно було протриматися кілька тижнів в очікуванні, поки літо знову стане теплим і ласкавим. Попри ранковий час, весь парк був залитий таким гарячим сонячним світлом, що навіть складені із сірого каменю стіни королівського палацу здавалися теплими. Дві постаті неквапливо віддалялися від нього головною алеєю, відкидаючи довгі тіні – король Тайферану Растін супроводжував на прогулянці по парку свою дружину. У цьому високому темноволосому  чоловікові й без корони на голові можна було впізнати монарха. Такі обличчя називають породистими – помітний ніс, спинка якого змальована двома хвилястими лініями, строгий вигин брів, впевнений погляд людини, яка звикла повелівати. Але сьогодні вигляд у нього був спокійний і розслаблений, а очі сповненими ніжності, яка з'являлася завжди, варто було йому подивитися на свою дружину.

Королева Сільда уявлялася йому стрункою і витонченою навіть зараз, на дев'ятому місяці вагітності, коли вона важко ступала по всипаній гравієм доріжці. Вона сподівалася на ранкову свіжість у такий ранній час, але сонце вже хазяйнувало на відкритих просторах саду, висвітлюючи клумби, фігурно підстрижені кущі та зелені галявини. Лише довга алея, пообіч якої росли великі клени, подарувала тінисту прохолоду і приємний вітерець. Сільда з полегшенням опустилася на лавку, підтримуючи живіт. У неї втомилася спина. Як недоречна ця спека, коли останні тижні – найважчі, і вже так хочеться позбутися тягаря!

– Упертий хлопчик, – сказала вона, – коли ж ти нарешті народишся?

– Ти, як і раніше, настільки впевнена, що це хлопчик? – Король Растін широко всміхнувся. – Я ладен погодитися, якщо це буде маленька принцеса.

– Впевнена. Я обіцяла тобі, що в нас народиться син, на ім'я Коннарос  –  чи ти забув, як  ми його назвемо?

– Авжеж, я пам'ятаю. Коні ... – ласкаво промовив він.

Сільда тримала руку на животі і сміялася:

– Він уже дуже сильний. Так штовхається!

На лобі в неї блищали крапельки поту, вона витирала їх хустинкою й обмахувалася віялом.

– Знаєш, краще повернутися до палацу. Здається, там прохолодніше.

Сільда встала, спираючись на руку чоловіка, і мимоволі міцніше стиснула його долоню. Її скрутив біль, вона застигла на мить, злегка зігнувшись. Растін подивився з тривогою. Але біль одразу же відступив, і Сільда видихнула:

 – Все гаразд, просто здалося.

Підходячи до входу в палац, вони побачили конюха, який уводив змиленого коня. Один із гвардійців, що чергували біля дверей, сказав:

– Ваша величносте, на вас чекає гонець.

– Я тебе покину, моя люба, – сказав король.

Сільда кивнула. Не встигла вона довгим коридором дістатися своїх покоїв, як їй довелося зробити кілька кроків до вікна й перечекати ще один напад болю, побілілими пальцями вчепившись у підвіконня. Здається, таки почалося. Ноги відразу ослабли. Вона зібралася з силами, повільно рушила вперед і відчинила двері. Її покоївка Оліс тільки-но поставила на стіл вазу зі зрізаними в саду білими трояндами й поправляла їх, нахиливши акуратну голівку з розчесаним на прямий проділ темним волоссям.

– Олісе. У мене перейми, – сказала Сільда. Вона відчула досаду, що голос пролунав трохи розгублено. Але, навіть якщо цього дуже очікуєш, важко залишатися спокійною й незворушною, коли таке відбувається з тобою вперше.

Дівчина подивилася схвильовано, але вимовила діловим тоном:

– Треба послати по лікаря.

– Так, прошу тебе. Скажи, що це терміново.

– Його величність знає?

– Поки що ні. Він зайнятий, не хочу його турбувати.

Оліс і Сільда дуже зблизилися за останні пів року, коли виявилося, що кожна очікує дитину. Незважаючи на нерівний стан, вони стали справжніми подругами. Растін насміхався над ними, коли бачив їх увесь час разом, однаково кругленьких. Він називав їх "моїми курочками". Оліс народила не далі, ніж три дні тому. Пологи не були важкими, але дитина з’явилася на світ мертвою. Сільда страшенно співчувала Оліс, коли сьогодні та знову приступила до своїх обов'язків і мала такий сумний вигляд попри всі спроби тримати себе в руках. Її чоловік Кедрін працював конюхом тут же при палаці, і Сільда намагалася втішити її словами, що вони обидва дуже молоді, і в них ще будуть діти. Але вона розуміла, що має минути чимало часу, поки Оліс впорається зі своєю втратою...

Гінцем виявився гвардієць у запиленій формі, який жадібно пив воду, що її подав секретар Растіна. Кров запеклася в його волоссі та прокреслила засохлі доріжки по скроні й щоці. Король спохмурнів: