Глава 9

– Аліно Михайлівно, всі приготування майже закінчені, – повідомила Віталіна, зазирнувши до мене в кабінет. – Ведучій сказав, що через двадцять хвилин можемо розпочинати.

– Дякую, – усміхнулася їй. – Ти можеш вже йти до колективу. Я зараз переодягнуся і теж приєднаюся.

– Добре, – просяяла дівчина. – Ми будемо з нетерпінням на вас чекати.

Після стількох років неформального спілкування зі Златою, мені було трохи незвично повернутися до таких офіційних звертань з помічницею, але й по-іншому поки не можна було. Віталіна мені подобалася. Справді подобалася. Та не зважаючи на це, я вирішила, що поки варто дотримуватися правил бос-підлегла. Це допоможе їй швидше звикнути до робочої атмосфери, а перейти на “ти”, якщо все добре буде, ми завжди встигнемо.

Як ви могли вже зрозуміти, сьогодні той самий день, коли ми святкуємо свою третю річницю, а Стефан святкує свою… А Бог його знає, яку річницю. Потрібно буде спитати в Адріана, щоб не потрапити в незручне положення.

Між іншим, про Адріана. Після нашої розмови я ще багато разів прокручувала в голові його слова. І кожен раз приходила до висновку, що, чорт забирай, я й сама вже давно знала все те, що він намагався вбити мені в голову. Не реагувати на провокації, тримати емоції при собі, холодно діяти в будь-яких обставинах… Це ж головні мої правила, яких я дотримувалася мало не з першого дня самостійного ведення бізнесу. І тому я ніяк не могла зрозуміти, як проста зустріч з минулим змогла змусити мене про них повністю забути.

Але що б там не було, тепер все стало на свої місця. Про це свідчить і мій внутрішній спокій, і те, що наші справи по проєкту Сальві одразу стрімко пішли уверх. Хоч у нас і була після тієї розмови всього одна спільна зустріч, але пройшла вона максимально продуктивно. Я б навіть сказала, що це вперше, коли ми дійсно були більш-менш схожі на справжню команду.

Що ще відбулося за цей період? Ну, насправді майже нічого. Емоції вляглися, тож я змогла повністю присвятити себе улюбленій роботі. Хоча не тільки роботі. На вихідних я нарешті зустрілася з Кірою – моєю одногрупницею, про яку я згадувала декілька тижнів тому. І цей вечір став одним з найкращих за останній період мого життя, адже в караоке-барі ми неочікувано об’єдналися ще з одною компанією дівчат (незнайомих, якщо що) і неймовірно круто разом відпочили. Особливо я зблизилася з дівчиною, на ім'я Діна. Їй тридцять років, вона лікар-педіатр і вона настільки позитивна, що з нею поряд просто не можливо не усміхатися. В кінці нашого дівич-вечора ми навіть обмінялися номерами телефону і ось вже декілька днів активно переписувалися на всі можливі теми в месенджері.

Коротше, моє життя повністю повернулося у звичайну течію, і за це справді варто було б подякувати Адріану. Звісно, якщо причеплятися, то можна було заявити, що саме його поява так негативно на мене вплинула, але це означало б знову перекладати свою провину на когось іншого. А я цього робити не хотіла. Навпаки, я хотіла працювати і ні про що зайве більше не думати. Навіть свою образу на колишнього боса вирішила поки запхнути якнайдалі. Ні, це не означало, що я візьму і забуду про те, як він зі мною вчинив. Зовсім ні. Просто, погодьтеся, мені ж самій буде гірше, якщо весь період нашої кооперації я продовжуватиму тонути в одному негативі.

Так, щось я надто відволіклася, а потрібно ж переодягатися швидше, адже нічого не встигну. Адріан має приїхати десь за годину, тож в мене не так багато часу, щоб побути на власному ж святі.

До речі, якщо вам цікаво, для сьогоднішнього вечора я обрала червону сукню з ніжного шовку, яка звабливо облягала тіло зверху, а потім плавно опускалася майже до самого низу. Спереду вона могла б здатися надто простою, але... це була лише ілюзія. Її справжня родзинка – глибокий, ефектний виріз на спині, що додавав певну нотку провокації, але при цьому зовсім не викликав вульгарних асоціацій.

Якщо чесно, я рідко коли наважувалася купувати собі щось подібне, але ця сукня – справжній витвір мистецтва, в який я закохалася з першого погляду. Звісно, якби не вечірка Сальві, я б зупинила свій вибір на іншому вбранні, оскільки для простого корпоративу дана сукня надто вишукана, але, буду з вами відвертою, я рада, що в мене нарешті з’явилася можливість з'явитися у ній на публіці. 

Отже, сукня ідеальна, зачіска з високим хвостом та макіяж, які мені зробили в салоні під час обідньої перерви, теж ідеальні, сріблясті босоніжки на тонкому підборі та комплект прикрас з білого золота, що подарували мені батьки на двадцятип'ятиріччя, теж ідеальні. Вже ж наче все ідеально, але чогось мені все одно не вистачало... 

– Оч-ма-ні-ти! – викрикнула Злата, з'явившись у мене за спиною. Вона для свята обрала сріблясте коктейльне плаття, в якому була  дуже ніжною та витонченою. – Алю, ти маєш просто фантастичний вигляд!

– Ой, дякую, – задоволено усміхнулася, а потім підморгнула їй і продовжила: – Але до тебе мені далеко.

– Ну, ти як завжди, – пустила вона очі під лоб у відповідь. – Взагалі я прийшла тебе поквапити, але бачу, що ти вже зібрана.

– Так-так, але мені ще буквально декілька секунд потрібно.

– А що ти ще хочеш робити?

– Та... Мені чогось не вистачає. Тільки не можу зрозуміти чого саме, – озвучила свої думки, продовжуючи розглядати себе в дзеркалі.

– Як на мене, все круто, – пожала плечима подруга. – Ти надто до себе прискіплива.