Глава 5

Адріан

– Вона відмовилася, – замість вітання заявив мені Марк, безцеремонно увірвавшись до мене в кабінет.

Мій втомлений від довгої роботи мозок не одразу зорієнтувався, про що йде мова, тож єдине, що я видав у відповідь, було:

– Що?

– Аліна. Вона відмовилася, – знову повторив він. – Ми запропонували їй з тобою об’єднатися, щоб не втратити цей контракт, а вона відповіла категоричною відмовою. Я намагався її переконати, але все марно.

Гм… І чому я навіть не здивований? Звісно, ця Лебідка не могла знову не показати свій характер.

– Все нормально, – відповів йому, відсовуючи від себе ноутбук. – Можеш передати Стефану, що всі домовленості щодо нашої з Лебединською роботи залишаються в силі. Або ж я сам скажу, коли все владнаю.

– Ріане, ти мене взагалі слухаєш? Яке нормально? Її нереально змусити погодитися!

– Реально, – спокійно заперечив його твердження.

– Не вірю, – промовив Марк і ще й головою похитав для більшого ефекту. – Я не так довго знайомий з Аліною, але те, що я за цей час в ній побачив, упевнило мене в тому, що навіть ти зі своїм даром переконання не зможеш на неї вплинути, якщо вона вже щось вирішила.

– Зможу, – знову абсолютно спокійно відповів йому.

– І як ти це зробиш? Не знаю, що там у вас було в минулому, але вона вкрай негативної думки про тебе. Ненависті, звісно, немає, але те, що ти їй не подобаєшся, видно неозброєним оком. І тому не ображайся, але, думаю, тобі варто забути про неї і жити далі.

– Не варто, – гмикнувши, промовив до нього.

– Господи, ненавиджу, коли ти так нестерпно себе поводиш! – обурено відповів він, але потім видихнув і вже продовжив знову нормальним тоном: – Слухай, давай ти просто розкажеш мені, що плануєш далі робити. І я б не відмовився дізнатися, навіщо тобі взагалі так різко знадобилося, щоб Лебединська з тобою працювала. Враховуючи, що вона мені сподобалася, я хочу знати деталі того, у що сам вв’язався і її за собою потягнув.

– Сподобалася? А Діна про це знає? – не втримався від маленької шпильки.

– Знає. І повір, від неї я вже отримав на горіхи за те, що згодився тобі допомагати в цій сумнівній авантюрі. Та й взагалі... Не перекручуй мої слова. Аліна сподобалася мені не як дівчина, а як людина, і ти прекрасно зрозумів, що я маю на увазі.

– Вона вміє гарно ховати свою справжню натуру, тож не спіши її так вихваляти, – не знаю, чи повірить він моїм словам, але, вважаю, краще одразу його попередити щодо цієї особи.

– Та що між вами трапилося? Я не розумію… – емоційно вигукнув у відповідь.

– Нічого особливого, – пожав плечима. – Просто я все життя був переконаний, що навчився гарно розбиратися в людях…

– О, так! Ти в цьому майстер, – перебив Марк, а після мого докірливого погляду (ненавиджу, коли мене перебивають), продовжив: – Вибач. Слухаю тебе.

– Я все життя був переконаний, що навчився гарно розбиратися в людях, але Лебединська стала першою, хто довів, що це зовсім не так. Вона удавала невинну овечку, а потім обвела мене навколо пальця. Тепер я хочу зрозуміти, як їй це вдалося.

– І що ж вона такого зробила? – з цікавістю спитав друг.

– Не забивай собі голову зайвим, – відмахнувся від відповіді. – І не переживай так. Нічого поганого я не збираюся їй робити. Просто з’ясую все, що мені потрібно, а потім відпущу.

– Мені цього недостатньо, – нахмурено прокоментував мої слова Марк. – Вважай, тобі пощастило, що в мене сьогодні ще купа зустрічей, але наступного разу я буду чекати від тебе повної розповіді. Думаю, я маю право все знати, після всього, що вже зробив. А якщо не захочеш нічого пояснювати, то просто розкажу Лебединській про те, що саме на твоє прохання я познайомився з нею на тій вечірці. Та й про все інше теж. Краще так, ніж потім відчувати себе останнім шматком лайна, якщо в неї будуть проблеми.

– А от до шантажу опускатися не раджу, – льодяним тоном відповів йому, відчуваючи, як всередині підіймається хвиля роздратування. – Все одно не подіє. Але якщо ти все ж захочеш це зробити, то зауваж, що в той самий момент наші контакти повністю обірвуться. Всі.

Марк точно не очікував такої різкої реакції, тож виставився на мене шокованим поглядом.

– Та я ж пожартував просто, – пробурмотів він. – Знаєш, мене лякає те, як ти абсолютно спокійно говориш про такі жахливі речі. Ми ж майже двадцять років дружимо, а ти…

– Не я першим почав це, – зазначив, зовсім не відчуваючи провини.

От мене завжди це дивувало.

Люди спочатку роблять всілякі дурниці, виставляючи себе в не надто гарному світлі, а потім щиро обурюються, коли їм платять тією ж монетою. Невже так важко зрозуміти: як ти – так і до тебе! Ну… Винятки, звісно, бувають, але винятки, як відомо, тільки підтверджують правила.

– Гаразд, погарячкував, визнаю, – нарешті знову усміхнувся друг. – Мене просто досі гризе совість за брехню. От щоб не мій борг, ніколи б не погодився на цю аферу.

– Не думай про це. Ти діяв за моїми вказівками, тож і відповідальність вся на мені.