Глава 3.1

Коли двері знову відчинилися, я підняла погляд і натурально застигла від здивування.

В мій рідненький невеликий кабінетик впевненим кроком зайшов височенний чоловік зі світлим хвилястим волоссям, який був одягнений у розкішний класичний костюм кольору спілої вишні. Я одразу впізнала його. Не могла не впізнати. Це був Янковський Марк Олександрович – той самий представник італійської фірми, з яким я познайомилася на вечірці після форуму!

Чесно кажучи, я ледь стрималася, щоб банально не роззявити рот від шоку, адже він був, мабуть, останньою людиною, яку я очікувала побачити. Звісно, я намагалася максимально приховати своє хвилювання, але це було важко зробити, оскільки мене всередині просто переповнювало передчуття чогось важливого.

Що він тут робить? Невже прийшов з діловою, так би мовити, міжнародною пропозицією? Голова миттєво запаморочилась від безлічі подібних питань.

– Марку Олександровичу? – звернулася до чоловіка, на диво, рівним голосом. – Який приємний сюрприз. Доброго дня.

– І вам доброго дня, Аліно Михайлівно, – легко всміхнувся він, простягаючи мені руку для вітання. – Отже, не забули мене?

– Не забула, але, зізнаюся, вважала нашу нову зустріч малоймовірною, – вирішила бути чесною.

– Гм, можу гарно вас зрозуміти, адже в якийсь момент я також вже почав вважати нашу нову зустріч малоймовірною, – промовив, сідаючи в крісло для відвідувачів, що було розташоване прямо напроти мене.

– Що ви маєте на увазі? – не зовсім зрозуміла сенс його слів.

– Аліно Михайлівно, в мене не дуже багато часу, тож я краще одразу перейду до головного, – продовжив він, закидуючи ногу на ногу. – На вечірці ви справили на мене неабияке враження, тож коли прийшов час, я, як і обіцяв, запропонував керівництву вашу кандидатуру для співпраці. Звісно, їх також вразили ваші неймовірні досягнення за такий короткий період часу, однак...

– Однак?

– Аліно, –  перейшов він на більш неформальне звернення, і хоча це трохи збентежило мене, я вирішила не виправляти його, вважаючи, що це гарний знак, – ви маєте розуміти, що наша компанія досить масштабна і роботи буде дійсно дуже багато. 

– Я розумію це, Марку Олександровичу, – серйозно відповіла йому. – І розумію ваші побоювання. Так, наша команда доволі молода, але при цьому у кожного з моїх працівників за плечима вже дуже багато практичного досвіду. Успішного практичного досвіду. Я на всі 100% переконана, що ми впораємося з будь-яким навантаженням.

– Я теж в цьому переконаний, – неочікувано погодився він зі мною, чим знову шокував мене. – Але, на жаль, не всі мої колеги згодні зі мною.

Мда-а-а…

Коротше, плакали мої мрії про міжнародного клієнта. Прикро, звісно, але з іншого боку – навіть той факт, що мене "заочно" представили таким, як я зрозуміла, серйозним дядьками – не може не тішити.

Однак, якщо перевагу надали якійсь іншій агенції, то що Марк Олександрович тут взагалі забув? Вважаю, краще одразу прояснити цей момент, щоб більше не мучити себе порожніми надіями.

– Я перепрошую за прямоту, Марку Олександровичу, – ввічливо промовила до нього, – але ви майже через два місяці особисто приїхали без попередження, щоб повідомити мені, що ми вам не підходимо?

– О, це було б максимально дивно, – раптом розсміявся чоловік у відповідь. – Мені ще на вечірці сподобалося, як ви вмієте чітко підмічати деталі, тож якогось такого питання я від вас і очікував.

– І все ж?

– І все ж – ні. Я приїхав до вас з іншою метою. Хочу зробити вам невелику пропозицію.

– Пропозицію? – здивовано перепитала.

– Саме так. Річ у тім, що наразі керівництво вже фактично обрало компанію, з якою буде співпрацювати в Україні, але остаточне рішення буде за нашим гендиректором – Стефаном Сальві. Він через два тижні приїде в Україну, і я все ж хочу представити вас йому.

– І що від мене потрібно?

– Дуже правильне питання, – задоволено протягнув Марк Олександрович. – Я хочу, щоб ви підготували невелику презентацію з власним баченням розвитку та популяризації наших магазинів в на українському ринку. Всі необхідні дані про компанію я надам, тож інформація у вас буде. Далі я організую зустріч зі Стефаном, на якій ви це все йому покажете. Якщо йому сподобається, то він закриє очі на думку інших і ви отримаєте гарне замовлення, якщо ні – ну, отже, так і буде. Хоча я впевнений, що ви та ваші ідеї йому точно сподобаються. Отже, що скажете?

Що скажу? Гм... Цікаве питання.

Насправді його пропозиція була дуже заманливою. Єдине… Мене трохи лякало те, що цей майже незнайомий чоловік так наполегливо намагався вибити для мене замовлення. Звісно, можна було б подумати, що він діє з чистого альтруїзму, прагнучи допомогти "молодому підприємцю", але я не могла повірити, що все так просто. У нього явно були свої мотиви. Питання тільки в тому, які саме.

– Аліно Михайлівно? – покликав мене чоловік, коли не дочекався від мене ніякої реакції.

– Так, я повернулася, – жартівливо відповіла йому, а потім все ж наважилася і спитала: – Марку Олександровичу, скажіть чесно – в чому ваша вигода?

– Моя вигода? – зацікавлено перепитав.