Глава 2

Отож, не зважаючи на неочікуваний "привіт" з минулого, я змогла вчасно зібрати всі свої сили докупи і дійсно круто виступила. Учасники форуму дуже уважно слухали мою промову, робили нотатки, а потім деякі з них взагалі перестріли мене в холі і почали ставити уточнювальні питання щодо певних професійних моментів. Я була настільки захоплена спілкуванням зі стількома різними цікавими людьми, що мало не запізнилася на вечірку організаторів, про яку згадувала Злата.

До речі, про цю, так би мовити, "afterparty". Адріана на ній не було, дякувати Богу, тому я змогла спокійно та розслаблено насолоджуватися атмосферою цього мінісвята. А ще на ній відбулося два дуже корисних знайомства. Перше – з власником відомого магазину техніки від популярного американського виробника, який забажав замовити масштабну рекламну кампанію, щоб "вибілити" свій магазин після доволі гучного скандалу, а друге – з представником італійської мережі мультибрендових магазинів одягу, який повідомив мені, що його компанія скоро планує з розмахом заходити на український ринок і шукає собі в допомогу місцеву digital-агенцію (як ви могли зрозуміти, я одразу "закинула вудочку", щоб отримати це замовлення). Але якщо з італійцями поки була повна тиша, то з власником магазину техніки ми ось вже майже півтора місяця успішно співпрацюємо.

– Це суперкруто! – з таким викриком до мене в кабінет залетіла Злата, тримаючи в руках звіт про ефективність наших дій, який ми маємо сьогодні представити тому самому замовнику з вечірки. – Ти просто подивися на ці цифри! Це ж вау-вау-вау! Ні, у нас, звісно, й так були гарні прогнози на цю кампанію, але у фіналі все вийшло ще краще! Продажі ростуть, мов на дріжджах! Люди в захваті! Про всі інші кроки тепер і переживати не варто!

– Я знаю, – зі сміхом відповіла їй. – І також прекрасно знаю, що такий результат – це цілком твоя заслуга, Златко.

– Ой… – зашарілася подруга. – Ну, ми ж усі разом працювали. Це ж не тільки я…

– Але основна ідея була твоя. І не сперечайся, – промовила до неї, а потім додала: – Відчуваю, мені варто шукати нову помічницю, адже моя золота подруга вже давно заслуговує на підвищення. Скажімо, – я вдавано замислилася, – у нас саме скоро стане вільним місце головного SMM-менеджера, тож...

– Ти серйозно?! – шоковано відізвалася Злата, повільно осідаючи на найближче до себе крісло. – Але ж… Там командою доведеться керувати! А хто мене взагалі слухати буде, якщо я без досвіду звалюся людям на голову, наче сніг в червні?

Ні, ну, на іншу реакцію я й не розраховувала, адже дивилася на неї, і просто себе минулу бачила. І саме тому прекрасно знала, що зараз їй просто потрібно дати невеликого, гм, морального копняка, аби вона нарешті сама захотіла йти далі.

– По-перше, досвід у тебе такий, що майже кожен в “SWAN” може позаздрити. Ти з самого моменту створення була поряд зі мною і опосередковано брала участь майже у всіх проєктах. А щодо керування… Ти навіть не помічаєш, що тебе вже й зараз всі слухаються і вважають другою людиною в компанії після мене. Звісно, вирішувати тобі, але я попереджаю – відмовишся зараз, і я більше не запропоную. Ніколи, – трохи жорстко це промовила, але, повторюся, саме так і потрібно було, щоб досягти бажаного результату. – Подумай, ти назавжди хочеш залишитися простою помічницею? Нехай золотою, звісно, але все ж помічницею? Про це ти завжди мріяла?

– Я… Ні, не про це... – прошепотіла Злата, закриваючи обличчя руками. – Але ж страшно – капець просто!

– Я точно можу зрозуміти, що ти відчуваєш, – м’яко їй усміхнулася. – Мені теж колись було страшно відкривати нову сторінку свого життя. Навіть більше скажу: мені досі капець як страшно це все тримати у своїх руках.

Злата розсміялася і помітно розслабилася.

– То що? Допоможеш знайти нову помічницю? – спитала у неї, хитро підморгнувши.

– Ага, – задоволено відповіла вона, а потім сіла рівніше і суворо продовжила: – Я особисто такий відбір влаштую, що Нацвідбір на Євробачення, в порівнянні з ним, здаватиметься просто дитячою забавкою. Ось прямо зараз піду вигадувати випробування для майбутніх жертв… Ой, я хотіла сказати кандидаток. Або ж не хотіла…

– Ти інколи стаєш просто божевільною, – зі сміхом прокоментувала її слова.

– Ні, ну а як по-іншому? Мені ж потрібно гідну заміну собі знайти, а це буде дуже-дуже-дуже нелегко.

– Згодна, ти в мене незамінна, але не варто мучити дівчаток. До речі, я не проти і хлопця-помічника. І пам’ятай, що всьому можна навчитися, тож звертай в першу чергу увагу на особисті якості людини, а вже потім на професійні вміння. 

– Ну добре, – пробурмотіла Злата. – Хочеш собі “зеленого” помічника – я знайду тобі такого. Але потім тільки не приходь до мене жалітися. 

– Домовилися. А тепер скажи, будь ласка, Інні, щоб підготувала кейс для сайту. Гадаю, ми маємо право трохи похвалитися нашою роботою. О, і якщо не важко, то зроби мені потім…

–  Лате з карамельним сиропом, – закінчила мої слова подруга. – Тобі ще не набридло? Кожного дня його по три рази п’єш.

– Ні-і-і, – протягнула я. – Лате – це святе. Знаєш, мені буде не вистачати цього всього, – зізналася подрузі і була впевнена: вона зрозуміє, що саме я маю на увазі.

– Якщо ти думаєш, що переселиш мене в кінець коридору і я відстану від тебе – ти дуже сильно помиляєшся, – хитро промовила вона мені на це. – Ти вже давно для мене, в першу чергу, подруга, Алю, а вже потім бос, тож я все одно буду в тебе частим гостем. Дуже-дуже частим.