17

ІРИНА 

Неспокій прокотився глибокою хвилею.

На порозі моєї квартири — Елеонора, а за нею Джоні, син Біллі, мого прямого боса й за сумісництвом коханця, інакше не назвати.

— Щось сталося? — ми з Біллі не бачилися з ранку п’ятниці, і я не давала доручення Елеонорі донести, що тендер поділений. Хоча сумніватися, що він не знає, теж не варто.

Елеонора дивиться на мене велетенськими очима, а Джоні міряє поглядом з голови до п'ят, і я тільки зараз усвідомлюю, що ще жоден з них не бачив мене в піжамі з ведмедями, яку Емі так старанно обирала мені на день народження.

Роблю вигляд, що не помічаю шоку в їхніх очах.

— То що сталося? — перепитую в обох.

— Біллі прислав мене по тебе. — каже Джоні.

— Елеоноро?

Не думаю, що варто грати в хованки перед майбутнім власником компанії. Але маю сподівання, що зайве з її вуст не вилетить.

— "TitanWay" тисне. — говорить мені помічниця загадкою.

Отже вилетить...

Відчиняю ширше двері й впускаю обох.

— А де Емі? — Джоні кидає погляди по сторонах.

— У Міри. — відповідаю спокійно, тримаючи контроль у ситуації.

Всередині щось надто стиснулося. Майже до нудоти. Але я продовжую роль ідеальної бізнес-леді — йду у вітальню поперед них із високим підборіддям.

Мабуть, це смішно виглядає, але я вперше в такій ситуації, де підлегла з потенційним начальником у моєму домі о сьомій ранку.

Але поки що начальник над ними я, тож...

— Джоні?

— Хай Елеонора скаже. Вона перша була під твоїми дверима.

От чорт, він молодший за мене на роки, а «ви» від нього — як із принципу не дочекаєшся.

Я знову переводжу погляд на свою помічницю.

— Якщо коротко... — вона ковтає. — Сьогодні вночі зникли копії важливих для співпраці документів. І деяких внутрішніх звітів за останній тиждень.

Дивлюся на неї широко розплющеними очима. Вона це зараз серйозно?! Важливі для співпраці з "TitanWay" документи?

— Резервна копія? — запитую, тримаючи фокус на її зіницях — не бігають.

— Також немає. Але... є в мене на флешці. Але...

Вона прозоро натякає, що нас пасуть. І знають наші слабкі місця... І це точно "TitanWay"! Впевнена. У них були вихідні, і вони могли когось із наших підкупити, аби мати важелі.

Витримую коротку паузу. Рівно настільки, щоб зібрати все в одну лінію.

— Добре. Слухай уважно.

Переводжу погляд з неї на Джоні — щоб обидва зрозуміли: це вже не обговорення.

— Флешку нікому не показуєш. Нікому. Навіть технічному. Поки що вона — єдина наша страховка. Друге: піднімаєш лог доступів за ніч. Мені потрібен список усіх, хто заходив у систему. Без винятків. І третє: ніякої паніки в офісі. Для всіх — планове оновлення бази. Хто почне ставити зайві питання — одразу до мене.

Ловлю її погляд і притискаю словами:

— І останнє. Ніхто з "TitanWay" не має дізнатися, що ми вже в курсі. Нехай думають, що все пройшло чисто... 
Подивимося, хто зробить наступний хід.

Біс! Всередині — все кипить.

— ...І хто за нього заплатить.

— Впевнена, що це хороша ідея: чекати? — голос Джоні ніби нерви з мене дістає. Але я контрольовано переводжу на нього погляд.

— Твій батько точно так би вчинив.

— Мій батько вже третій день у лікарні. А ти й досі до нього не навідалася.

Що?!

— Що з Біллі?

— Серцевий напад. — його гострий погляд протинає мене до кісток.

Довбень! Якщо таке при підлеглій озвучив!

— Елеоноро, ти нічого не чула. Якщо ця інформація просочиться до преси, нас "TitanWay" розчавить! Біллі сильний, впорається. І повернеться до обов’язків раніше, ніж ми встигнемо про це подумати. А ти... Джоні. Міг би подумати, перш ніж говорити.

Чорт, мої ведмеді трясуться на мені, і зараз я точно маю вигляд не суворої начальниці, а колишньої боягузки перед великими проблемами!