Для чого система?

Можливо, це одна з причин того, що колись таке популярне видовище, як публічні страти, майже зникли як явище в більшості держав.

Так, сучасну людину так залякали, що вона навіть смерті майже перестала боятися.

Ми бачимо: сучасна молодь стала якось байдуже ставитися до свого життя. Вони з легкістю можуть з ним розлучитися, або пустити його по похилій саморуйнування. Ще б пак! Якщо бачиш, як радісно з розкритими жаркими обіймами на тебе чекає великий світ, начебто кажучи: нарешті ви дозріли, мої свіженькі гарматні «курчата табака».

Щоб не розвивати далі полеміку, давайте подумаємо — в чому ж причина конфлікту між системою та особистістю? Де його корінь?

З цим конфліктом «система — особистість» людина стикається протягом усього життя. Спочатку в дитячому садку, в школі, інституті, армії, на роботі, часом навіть у сім'ї. Особливо гостро він відчувається в людині, в якій живе незнищенне бажання самореалізації як особистості. Звідси й усі так звані вікові кризи: перехідна в отроцтві, кризи середнього віку, жаль про втрачене в старості.

Один з ключових етапів становлення особистості в суспільстві відбувається, коли вчора ще дитина, виходить з-під опіки своїх батьків і стає повноправним членом суспільства, громадянином. Формально — вона просто отримує паспорт. З цього моменту для неї в цьому світі раптом все стає по-іншому. За ті дрібні пустощі, наприклад — дрібні крадіжки, бешкетування, які їй обходилися осудом дорослих і кількома синцями на дупі від батьківського паска, тепер вона має нести відповідальність з усією суворістю закону, який, як то кажуть, — “Dura lex, sed lex”, тобто дуже суворий.

І справді — суворий. Перші негаразди, що виникли із законом під час безтурботної юності, згодом можуть несприятливо відкластися на все подальше життя людини.

Чи не занадто суворий закон? Чи не занадто різко ми раптом вимагаємо від юної людини усвідомлення відповідальності? Чому відбувається такий стрибок, і чи можна його згладити?

Вся біда в тому, що система, в цьому випадку система освіти, яка своєю чергою теж є частиною системи державної, більшою мірою приділяє уваги освіті й меншою — вихованню. Тут і спливає різниця між державною системою і людським суспільством — система “освідчує”, а суспільство виховує людину. 

Система освіти напихує дитину знаннями, і якось зовсім опускає формування внутрішнього світу маленької людини, розуміння зовнішнього світу, і того самого, що називається усвідомленням як таким.

У минулому крім світської освіти, вихованню приділялося більше уваги. Щоправда, якщо не враховувати виховання в сім'ях, громадське виховання здебільшого зводилося до навчання і настанов у релігійних інститутах, що обслуговували ту ж державну систему.

Ущербність сучасної системи в тому, що в її фундаменті закладено застарілі цінності, суто матеріальні. Так звані духовні цінності теж присутні, але здебільшого десь там на тлі, і їхнє призначення — обслуговувати ті ж матеріальні цінності. Ще біда в тому, що виховання не можна перекласти повністю на плечі освітніх систем, цим має займатися, разом з батьками, все суспільство.

Якби ми хоча б десяту частину того, що ми інвестуємо в силові структури, направили на виховання дітей, необхідність в утриманні цих структур повністю відпала б. «Шкільні вчителі володіють владою, про яку прем'єр-міністри можуть тільки мріяти». Вінстон Черчилль. «Хто відкриває школи, той закриває в'язниці» Віктор Марі Гюго.

До речі, слово «освіта» дуже правильне слово, у своїй першооснові воно відображає сенс того, чим має бути освіта. Вийшло так, що сталася підміна понять, словом — освіта, раптом стали називати звичайне навчання ремісництву. Спочатку це слово — освіта — означало формування особистості людини. Формування людини за образом, за образом і подобою…

За образом і подобою — кого? Про це не буду говорити, інакше визнають, що я у своїй статті проповідую релігію, або того гірше, єресь…

Конфлікт особистості та системи лежить не тільки в неусвідомленості людини, а ще й у тому, що система занадто відірвалася від потреб людського суспільства. Система більш інертна і не встигає за змінами в суспільстві. Вона як і раніше декларує старі цінності.

Чим відрізняється людське суспільство від державної системи? Чим відрізняється ремінь батька від батога ката? Чим відрізняється виховання від сучасної освіти?

У вихованні особистості, як і в батьківському ремені, обов'язково має бути присутньою любов, чого зараз немає в освіті та в тих системах, які ми створили.

В ідеалі особистість має стати зріла, мудра. Не інфантильна егоїстична, а мудра. Але для того щоб собистість стала зрілою, вона має пройти всі необхідні етапи свого становлення: періоди своєї інфантильності та егоїстичності. Але чи є ті системи які вибудували різні суспільства такими що сприяють зростанню особистості? Скоріше ні, ніж так.