Глава шоста: Ксатра

Вони вийшли на світанку — десятеро.

Шестеро із селища: Брін, Тарек, Нара, Геск і Лот. Четверо від Ортаса: Дав — широкий мовчазний ветеран із шрамом через всю шию; Пела — жінка-лучниця, менша за Тарека але з луком удвічі важчим; і двоє братів-близнюків Кес і Мор що воювали разом відколи навчились ходити і розуміли одне одного без слів.

Конан дивився на них перед виходом і думав що краще не знайшов би навіть якби мав час шукати.

Ще у вежі Зарета передала невеликий шматок пергаменту. На ньому від руки намальований план: дорога на схід, три орієнтири, і в кінці схема фортеці Ксатри з позначками де варта, де вхід, де його покої. Конан вивчив і спалив. Краще у голові ніж на папері.

Три дні вони йшли лісом а потім відкритим пагорбистим краєм де трава була жовта і суха і вітер дув постійно з північного сходу. Ночували без вогню — Конан не хотів давати орієнтир. Їли холодне, спали по черзі, йшли до темряви і виходили до світла.

На другий день Лот почав кульгати — стара рана в коліні що відкрилась після нічного бою під Велтаром. Він не говорив про це але Конан бачив. На третій день Конан зупинив загін на привал і сказав Лоту прямо:

— Залишишся тут. Чекатимеш на нас на зворотньому шляху.

Лот відкрив рота. Конан не дав йому часу.

— Ти не можеш бігти якщо доведеться відступати. А доведеться. — Пауза. — Мені потрібні люди що можуть рухатись швидко. Не герої що падають на порозі і сповільнюють решту.

Лот закрив рота. Кивнув.

Вони лишили його в балці з водою і їжею і пішли далі. Тепер їх було дев'ятеро.

* * *

Фортецю Ксатри Конан побачив на третій день надвечір — низька, кам'яна, без веж, без прапорів. Не схожа на замок гордого лорда — скоріше на щось що намагається не привертати уваги. Стіни товсті, вікон майже немає, один вхід спереду і один — Зарета позначила на схемі — прихований збоку через старий сад.

Конан ліг на гребінь пагорба і спостерігав годину. Варта була — четверо зовні, ходять по колу. Але рухи ліниві, нерегулярні. Люди що несуть варту без очікування гостей.

— Скільки всередині — не знаємо, — сказав він Тареку що лежав поряд.

— Зарета казала до двадцяти, — відповів мисливець.

— Зарета казала те що знала сім років тому. З тих пір могло змінитись.

Тарек кивнув.

— Входимо через сад, — сказав Конан. — Вночі. Нара і Пела знімають зовнішню варту тихо. Решта — всередину і прямо до нього. Не зупиняємось на охороні якщо є вибір. Головна мета — Ксатра.

— А якщо немає вибору? — спитав Геск.

— Тоді немає, — сказав Конан. — Але битися швидко.

Ніч прийшла хмарна — місяця не було, що було добре. Нара і Пела пішли першими, розійшлись у темряві і зникли. Конан чекав. 

Короткий свист із темряви. Умовний знак.

Вони рушили.

Сад був старий і занедбаний — дерева розрослись, гілки переплелись над головою, під ногами гнила листва що глушила кроки. Конан ішов першим, меч у руці. За ним Брін, Тарек, Кес і Мор, Дав замикав.

Бічний вхід виявився незамкненим — просто засув із середини. Нара вже чекала там, засув відкритий. Конан подивився на неї — вона показала три пальці. Троє знятих зовні. Четвертий?

Нара кивнула вліво — пішов за ріг, ще не повернувся. Конан витягнув ніж. Через хвилину четвертий вартовий завернув за ріг і зустрів Конана. Все відбулось тихо.
 

* * *

Перший коридор був порожній. Другий — теж. Конан рухався по схемі Зарети — наліво, потім сходи вгору, потім довгий коридор до великої зали. Там мали бути покої Ксатри.

На сходах їх зустріли.

Не варта — щось інше. Троє чоловіків у темних плащах що з'явились із нізвідки, без кроків і без звуку. Учні або слуги — Конан не знав як це назвати. Вони не говорили і не попереджали. Просто напали.

Перший ударив Конана чимось що не було мечем — темний імпульс що пройшов крізь повітря і вдарив у груди як удар кулака помноженим на десять. Конан відлетів спиною до стіни і встояв лише тому що стіна була близько. В очах потемніло на мить. Він відштовхнувся і кинувся вперед не даючи собі часу оцінити що сталось — якщо зупинишся щоб зрозуміти чи ти живий то відповідь прийде занадто пізно.

Меч увійшов під темний плащ. Перший упав.

Позаду чулась боротьба — Брін гарчав, Кес або Мор кричав коротко і зло. Конан не обертався. Другий слуга йшов до нього і збирав між руками щось темне і липке на вигляд — ще один удар. Конан пірнув убік, пропустив його повз плече і відчув як волосся на скроні стало дибки від близькості. Підхопився і різонув слузі по руках — не по тілу, по руках що тримали темне. Той скрикнув і темрява між його пальцями розсипалась.

Третій вже лежав — Тарек стояв над ним зі стрілою в руці, без лука, просто як ніж.

Конан обернувся. Кес тримав плече — рана, глибока судячи з того як він її тримав. Мор стояв поряд із братом і дивився на нього з виразом людини що прийняла рішення.

— Я залишуся з ним, — сказав Мор.

— Залишайся, — сказав Конан.

Тепер їх було семеро.

Велика зала за коридором була освітлена — десятки свічок на кам'яних виступах, і від цього тіні лягали дивно, множились і рухались хоча повітря було нерухомим. Посеред зали стояв стіл із книгами і колбами і чимось що диміло синім. І за столом — він.

Ксатра виявився старішим ніж Конан уявляв. Сухий, із білим волоссям до плечей, у простому темному одязі. Він не рухався коли вони увійшли. Просто підняв очі від книги — спокійно, без поспіху, наче чекав.

— Конан із Кіммерії, — сказав він. Голос негучний, майже лагідний. — Зарета нарешті знайшла когось достатньо нерозумного щоб прийти сюди.

— Або достатньо вправного, — сказав Конан і кинувся вперед.

Ксатра підняв руку — і Конана зупинило наче він врізався в стіну якої не було. Невидима, але тверда — він штовхав і відчував як вона тримає, пружинить, не пускає. Конан натискав далі, крок за кроком, м'язи горіли. Ксатра дивився на це з легким здивуванням.