Глава третя: Вежа

Їх було шестеро.

Брін із молотом і довгим ножем на поясі. Тарек із луком і колчаном на тридцять стріл — він рахував їх уранці, Конан бачив. Троє інших: Геск — широкоплечий рибалка що колись служив у прикордонній варті і не забув як тримати спис; Нара — жінка років тридцяти, мовчазна, з двома короткими клинками і шрамом через підборіддя що явно був не від рибальського гачка; і Лот — найстарший із шістьох після Конана, колишній найманець із покаліченою лівою рукою якою він все одно тримав щит впевненіше ніж більшість людей тримають здоровою.

Конан дивився на них перед виходом і думав що з таким загоном він би не пішов штурмувати замок. Але вежа — не замок. І вибору не було.

— Слухайте уважно, — сказав він. — Ми йдемо швидко і тихо. Якщо натрапимо на демонів до вежі — не зупиняємось, відбиваємось на ходу і рухаємось далі. Наша мета — середина вежі, не зовнішня охорона. Хто б що не побачив у тому лісі — не зупиняється без моєї команди. Зрозуміло?

Мовчазні кивки. Навіть Брін кивнув — він узагалі мало говорив відколи Конан оголосив похід, просто готувався.

Стара травниця стояла осторонь і спостерігала. Коли Конан проходив повз неї вона схопила його за зап'ясток — несподівано міцно для своїх рук.

— Там є полонені, — сказала вона тихо. — Сімнадцять наших людей. Не забудь про них.

— Я пам'ятаю.

— Ні. — Вона не відпускала зап'ясток. — Ти думаєш про дорогу і про своє місто. Я бачу це. Просто не забудь.

Конан дивився на неї секунду. Потім кивнув — чесно, без обіцянок.

Вони вийшли на світанку.

Ліс зустрів їх тишею яка одразу здалася неправильною. Не та тиша що буває вранці коли птахи ще не прокинулись — інша, навмисна. Навіть вітер між деревами ніби затримав подих.

Тарек ішов першим — він знав ліс. Конан тримався за ним, решта розтягнулися ланцюжком. Геск замикав — спис горизонтально, очі назад.

Перші півмилі минули без пригод. Ліс густішав, ставав темнішим, дерева росли щільніше і між ними майже не було підліску — лише голі стовбури і тіні між ними. Конан не любив таких місць. Занадто легко не помітити що стоїть нерухомо і чекає.

— Стоп, — сказав Тарек.

Усі зупинились. Мисливець підняв руку і показав вперед і ліворуч. Конан придивився — і побачив. Між деревами щось рухалось. Темне, низьке, рухалось боком — не наближаючись, не віддаляючись. Супроводжувало.

— Скільки їх? — тихо запитав Лот.

— Не знаю, — відповів Тарек так само тихо. — Мінімум двоє. Може більше.

— Ми йдемо далі, — сказав Конан. — Вони поки не нападають. Як тільки нападуть — не зупиняємось. Відбились і вперед.

Нара витягнула обидва клинки без слів.

Вони рушили.

* * *

Демони атакували через сто кроків — із двох боків одночасно. Їх було четверо і вони зайшли швидко, без попередження, вистрибнувши з-за стовбурів.

Конан зустрів першого мечем — відхилив лапу, вдарив у шию. Почув за спиною як Брін гарчить і б'є молотом. Тарек стріляв майже впритул — три кроки між ним і демоном, стріла пішла під кутом угору в горло.

Нара билася тихо і економно — жодного зайвого руху, клинки короткими тичками в суглоби і шиї. Вона явно знала де шукати слабкі місця. Конан взяв це на замітку.

Геск і Лот тримали фланги. Лот отримав удар по щиту — від удару його відкинуло на два кроки, але він встояв і відповів списом Геска що той простягнув йому через плече.

Двадцять секунд. Може тридцять.

— Вперед! — крикнув Конан.

Вони рушили не зупиняючись — через демонів що ще стояли на ногах, між ними, далі. Один спробував схопити Лота за плащ — Нара відрубала йому пальці не зупиняючись. Геск збив другого плечем на ходу.

Вони вийшли з бою рухаючись уперед і не зупинились.

Вежу Конан побачив раптово — вона просто з'явилась між деревами, висока і темна, без будь-якого переходу між лісом і нею. Наче хтось поставив її тут і ліс виріс навколо, але так і не зміг її поглинути. Камінь був старий, чорний від вологи, без жодного вікна на нижніх двох поверхах. Десь угорі — вузька бійниця із слабким світлом всередині.

Охорони зовні було менше ніж Конан очікував. Троє демонів біля входу — важких, більших ніж ті що були в лісі. Вони стояли нерухомо, наче кам'яні, і не реагували на наближення загону.

— Чому вони не рухаються? — тихо запитав Геск.

— Чекають команди, — відповів Конан. — Вона всередині, не бачить нас. Іде.

Вони кинулись бігом.

Демони відреагували із запізненням — секунда, може дві, поки команда дійшла. Цього вистачило. Конан досяг першого на повному бігу і збив його плечем, одночасно всаджуючи меч під ребра. Брін і Геск взяли другого з двох боків. Тарек стріляв у третього зупиняючись — дві стріли, обидві в шию.

Двері були дерев'яні, старі, із залізними смугами. Лот з розбігу вдарив щитом. Двері здригнулись але не піддались. Брін відштовхнув його убік, розмахнувся молотом і вдарив у петлі — один удар, другий. На третьому двері впали всередину.

Вони увійшли.

* * *

Всередині було темно і пахло чимось різким — не гниллю, скоріше спаленим каменем і чимось металевим. Вузькі сходи вгору, два коридори вбік. Конан вибрав сходи — світло було вгорі.

На першому сходовому прольоті їх зустріли ще двоє. Тут уже не було місця для маневру — вузько, стеля низька, не розмахнешся. Конан бився коротко, ліктями і руків'ям меча, штовхаючи демонів назад на сходах. Брін за ним гарчав бо не міг дотягнутись молотом.

— Дай пройти, — сказав він нарешті.

Конан відступив до стіни. Брін протиснувся попереду і пішов угору як стіна — молот горизонтально, штовхаючи демонів просто силою. Один впав назад, покотився по сходах. Другий вчепився в молот — Брін смикнув зброю на себе і демон полетів прямо на Конана. Конан прийняв його на меч.

Другий поверх. Третій. Ще двоє демонів — Нара і Геск, вони якось протиснулись збоку і взяли на себе.