Комунальний рай.

Комунальний рай, або реформа

Вступне слово.

Одразу хотів би попередити шановного читача (якщо до нього дійде цей трактат), що й сам не поділяю позицію, думки мого героя. Іноді, я навіть не розумію про що говорить той чи інший персонаж. Зрозумійте мене, це не шизофренія. Просто я брав кальку з пересічного чиновництва й переносив її на папір. Можливо хтось інший відгадає загадки, що були не під силу мені. Для мене ж це місцями було аж занадто складно.

Ви будете ненавидіти головного героя. Навіть серійний вбивця Ганнібал може бути симпатичний, але не Жека.

Але й його потрібно зрозуміти. Він не злий по своїй натурі. Він значно гірший представник людської цивілізації. Як і більшість чиновників всіх масштабів. Від забитого села і до верхівки держави. Більшість робить все неподобство не зі зла. Вони просто вважають, що так і треба. Вважають свої дії нормою.

Вони, неначе наділені іншою мораллю. Виховані десь у інших світах.

Чи якась інша раса, чи може взагалі окрема форма життя. Адже бюрократи різних країн порозуміються між собою не знаючи мови. Есперанто жалюгідна спроба для порозуміння. Люди так не можуть, а бюрократи інша справа. Тому іноді й задаюся питанням, чи вони взагалі люди?

Вони знають і вміють все, ми не можемо нічого. І так, неначе, має бути. Це норма.

Бо ти недалекий, нероба, марно топчеш землю. Єдина твоя задача в цьому житті заважати працювати цій святій людині з печаткою. Попри те, що вони, якби й існують для спілкування з людьми. Але це ваша думка. У них завжди є маса невирішених справ, які значно важливіші за вашу справу.

Злодій, коли краде, оглядається. Вбивця боїться. Зло повинне (хоча, частіше, просто може) бути покаране. Чиновник не оглядається й не боїться, бо робить те, що вважає за потрібне. І те що робить вважає єдино можливим. Жека не соромиться, бо йому немає чого соромитись.

Ви ж не соромитесь ходить? От і для нього процеси за, які варто б соромитись природні. Він не робить нічого, щоб порушувало цілісність його світосприйняття.

Не намагайтеся його зрозуміти. Лише зрозумійте, що чиновник не розуміє вас.

Так що, не плюйте в книгу, а згадайте всіх чиновників, що бачили за своє життя. Жека десь серед них. І відносьтесь з гумором до того, що несе й думає ця потвора.

Я сам його ненавиджу, але нічого не можу зробити з його існуванням. З існуванням його колег. Якщо ж вам пощастило, і чаша сія вас минула не спокушайтеся ілюзією. Рано, чи пізно цей невпинний потяг вас дістане.

Єдиний варіант, це те, що ви безпритульний і вас це не хвилює. Адже, якщо ви живете в соціумі, ходите на роботу, хворієте, маєте намір кудись їхати… коротше, якщо ви живете, а не існуєте. Обов`язково знадобиться довідка, виписка, форма… і вас чекають вони. Черги та чиновники. І це випробування не всім дається легко.

Та

ви вже будете підготовлені. Може ще й перечитаєте нудьгуючи в черзі.

Ця книга не ставить мету перевиховати чиновника. Бо це не можливо. Та й навряд, вони її читатимуть. Як загалом-то й будь-яку іншу книгу. Жодних натяків на дурість, чи неосвіченість. Просто вони не вважають за доцільне читати.

Вони вже прочитали все, що вважали за необхідне прочитати. Зараз, як мінімум, у них на це не має часу. Хоч вони й не намагалися його знайти.

Книга також не ставить на меті примирити читача з чиновником. З цим не можна миритися!

Я просто хочу, що

б

посміялися. З них, з себе.

Адже вони знущаються над нами, бо ми це дозволяємо з собою робити.

Взагалі, до чиновника, як і до стоматолога звертаються, коли вже не можна без цього обійтися. До стоматолога бо бояться, і до чиновника того ж. і там, і там тебе будуть свердлити.

Іноді гумор чорнуватий, можливо нижче пояса (поки не знаю, бо більшу частину, тільки доведеться написати, а переписувати вступ буде лінь). Мабуть буде й гумор світлий. Та наше життя, найчастіше, це чорнуха нижче пояса.

Більшість випадків взята з реального життя. Власного досвіду, досвіду друзів та родичів, подекуди, навіть, не знайомих мені людей. Така реальність, хоч я й виніс її в нереальну ситуацію (хоча, хто знає).

Та сподіваюсь все виправиться.

І для вас. І для мене…

Був

чоловік, який зібрав усі довідки

.

Міська легенда…

Був ЖЕК, що все відремонтував.

З передсмертної сповіді місцевого брехуна.

Мені 37 років, на роботі я Євеній Петрович, для друзів ЖЕКа. Саме великими буквами, бо працюю замісником начальника міської житлово- експлу

а

таційної контори. Вище мене лише начальник, та голова райдержадміністрації. Маленький цар комунальних працівників. Виконую свою роботу сумлінно, хоч і не впевнений в її суті і необхідності. Цілими днями з суровим виразом обличчя вдивляюся в монітор комп`ютера та перекладаю стоси паперів. Важливість моєї роботи важко оцінити не перебуваючи в середині системи. Адже все! Буквально все в цих аркушах. І фарба для стін і силікон для туалетів, зарплата працівникам і премія керівникам, лампочка в під`їзд і ліфт для інвалідів. Окрім того я зберігаю життя цілих

будинків і родин, видаю довідки

і урегульовую тисячі питань щоденно. Іноді, я навіть не встигаю приїхати на робоче місце, а починаю працювати ще з дому. І так цілий день. А ось і вечір. Так, я не встиг з`явитися на робоче місце на протязі дня. Але ж я не байдики бив, а працював. До сьомого поту! Три ручки списав, чотири пачки паперу використав. Добре, що люди приносять папір з собою, а то не знаю, що й робив би. Все таки люди нас розуміють, адже ж нам також нічого просто так не дають. А люди – приносять, виручають, поважають нашу працю. Розуміють же, що не з нашими зарплатами розкошувати і витрачатися на виробничі потреби. Та й не зобов`

язані ми. Не можемо ми забезпечувати тим, що нам не дали. Тим, чого у нас і так нема.

Сьогодні день народження у Шефа. Дуже поважна і мудра людина. Два тижні я, як підстрелений ношуся по організаціях. Всі, буквально всі хочуть поздоровити Шефа. Прийти всі не зможуть, але скидаються на подарунок цілими організаціями. Ми всіма працівниками також на стоїмо осторонь всі скинулися по тисячі гривень, адже таке свято, у такої поважної людини. І головне – ніхто