Глава 2. У нас буде дівчина?!

О дев'ятій ранку Ксав'є Морель отримав повідомлення, яке остаточно переконало його, що безсмертя було переоцінене.

Місіс Патриція Говард: Доброго ранку, любий! Чудові новини! Я знайшла орендарку для четвертої спальні. Дуже мила дівчина, студентка. Переїжджає в суботу. Сподіваюся, ви подружитеся!

Ксав'є прочитав повідомлення. Потім перевірив дату. Потім знову прочитав.

Сьогодні був четвер.

До суботи залишалося два дні.

Два дні, щоб підготувати квартиру, в якій троє вампірів прожили одинадцять років, до появи людини.

Він набрав відповідь.

Ксав'є: Шановна місіс Говард, чи могли б ми обговорити це питання?

Три крапки з'явилися майже миттєво.

Місіс Патриція Говард: Звісно! Але договір уже підписано, тому змінити нічого не вийде. Її звати Мія. Їй двадцять. Вона дуже відповідальна!

Ксав'є повільно опустив телефон.

Відповідальна.

Двадцятирічна.

Студентка.

Він мав досвід спілкування зі студентами. Переважно цей досвід складався зі скарг на шум, пошкоджених меблів і одного випадку, коли Кріс привів додому компанію майбутніх стоматологів, які вирішили з'ясувати, чи справді людська щелепа здатна розкусити пивну кришку. Ксав'є досі не знав, чому для цього експерименту знадобився його кухонний стіл.

Він подивився на годинник. Дев'ята нуль сім. До світанку Кріс встиг повернутися з клубу й тепер спав. Тобі, найімовірніше, теж спав, хоча останнім часом його графік був настільки хаотичним, що навіть Ксав'є перестав намагатися його відстежувати.

Будити їх було неввічливо.

З іншого боку, повідомляти про наближення катастрофи після її прибуття здавалося ще менш ввічливим.

Він відкрив груповий чат.

Ксав'є: ТЕРМІНОВІ ЗБОРИ. ВІТАЛЬНЯ. ЗАРАЗ.

За хвилину прийшла відповідь.

Тобі: Я сплю.

Ксав'є: Тоді як ти відповідаєш?

Тобі: Уві сні.

Кріс: Якщо квартира горить, рятуйте колонки.

Ксав'є: До нас підселяють людину.

У чаті запала тиша. Потім з'явилося повідомлення від Тобі.

Тобі: Що?

Кріс: В якому сенсі?

Ксав'є: У прямому.

Кріс: Живу людину?

Тобі: Ні, Кріс, опудало. Для інтер'єру.

Кріс: Я просто уточнив.

Ксав'є відклав телефон.

За дверима почулися кроки. Потім глухий удар, коротка лайка й звук чогось, що покотилося підлогою.

— Хто залишив кросівок посеред коридору?! — обурився Тобі.

— Ти! — гукнув Кріс зі своєї кімнати.

— Звідки ти знаєш?!

— Бо це твій кросівок!

Ксав'є потер перенісся.

День обіцяв бути довгим.

Першим до вітальні прийшов Тобі. Він був босоніж, у пом'ятому худі й із волоссям, яке виглядало так, ніби всю ніч сперечалося з подушкою й програло.

— Скажи, що це жарт.

— На жаль, ні.

— Тоді скажи, що це тимчасово.

— Вона підписала договір оренди.

— На скільки?

— На рік. Ймовірніше.

Тобі повільно сів на диван.

— Чудово. Просто чудово.

За хвилину з'явився Кріс. На ньому були шорти, одна шкарпетка й сонцезахисні окуляри.

— Чому ти в окулярах? — запитав Тобі.

— Я щойно прокинувся. Світ надто яскравий.

— У нас зачинені всі штори.

— Отже, проблема глибша.

Кріс упав у крісло й закинув ноги на журнальний столик. Ксав'є мовчки подивився на його ноги. Кріс зітхнув і прибрав їх.

— Ну, розповідай. Хто вона? Молода? Стара? Багата? Може, це та мила пенсіонерка з другого поверху?

— Їй двадцять.

Кріс присвиснув.

— Ого.

— Студентка.

— Ще краще.

— Людина.

— Це ти вже казав.

— Вона переїжджає в суботу.

Кріс замислився.

— Зачекай. Сьогодні четвер?

— Так.

— Тобто через два дні?