Першу половину наступного дня я провела верхи на улюбленому коні. Сьогодні Графом було важко керувати, бо кінь жваво набирав швидкість і довго не міг вгамувати розбурханий запал.
Дістала із кишені зелене яблуко, яке тепер завжди клала в кишеню, коли йшла на прогулянку верхи, і запропонувала йому.
-Агов, любчику! Чого це ти?
Та кінь махав своєю привабливою рудою гривою, немов попереджуючи про щось.
-Якщо хочеш повідомити, що день видасться занудним, то я це й так знаю. Сьогодні до нас прийдуть тітоньки, яким місіс Джулія буде вихвалятися цілісінький вечір.
Кінь у відповідь голосно фиркнув, що було дуже доречно, тому і кумедно.
-Ех, Графе. Ти мене завжди розумієш.
Після обіднього часу дворецький впустив до будинку тітоньок, які тягли за собою онуку Бетті.
«Гаразд, пізніше таки спробую поспілкуватися із нею», - вирішила про себе, хоча та Бетті постійно виглядала невдоволеною, що відштовхувало.
-Погода просто жах! – найперше, що сказала тітка Гвенет.
-І живете на краю Ніагарії. Не могли ближче пришвартуватися?- приєдналася її сестра.
З парасоль гостей стікали величезні краплини, тому дворецький їх люб’язно забрав і кудись поніс.
-Обережно, цю парасолю я купувала на півдні Жандарії, - крикнула йому вслід тітка Вірджинія. – Вона із золотим напиленням. Чуєте?
Місіс Джулія провела гостей до кімнати, де на всіх чекав щедрий стіл, від якого доносилися смачні запахи страв з пряностями.
-З самого ранку пораюсь на кухні, щоб гарно вас пригостити, - підлесливо мовила місіс Джулія.
Я здивовано глянула на неї, бо знала, що всі страви були замовлені з ресторану.
-Нарешті дочекався зустрічі з вами, - увійшов до вітальні мій батько.
-Спенсере! - підбігли до нього тітоньки й почали обіймати. – Якби тільки наша сестра, твоя покійна матір, бачила, яким ти став успішним чоловіком. Як же Джулії пощастило з тобою.
«Пощастило, що місіс Джулія у цю мить вийшла й не чує ваших розмов, дорогі тітоньки», - усміхнулась.
Ще на відкритті клубу було помітно, що до свого племінника тітоньки ставилися значно тепліше, ніж до його рудоволосої дружини.
Згодом всі повсідалися до столу й взялися обговорювати останні сімейні новини. Увесь цей час навпроти мене сиділа Бетті, яка поглядала зверхнім поглядом, беручи приклад зі своєї бабусі.
-Спенсере, ти знаєш, що Сара втретє виходить заміж? Це сором, - забубніли тітоньки.
Містер Спенсер махав головою і щось додавав від себе, а місіс Джулія інколи люб’язно натягувала посмішку.
-Еліс, а розкажи про себе. Ти вже думаєш про вступ у вищий заклад? – звернулися до мене тітоньки.
-Спочатку я планувала вступ, але зараз хочу працювати у нашій стайні, - зізналася.
Враз місіс Джулія голосно розсміялася.
-Еліс так жартує, - запевнила вона. - Звісно, їй потрібна освіта.
На якийсь час виникла пауза.
-До речі, нами зацікавився містер Блейк, - похизувався містер Спенсер.
-Він буде вас спонсорувати? Я чула, що він аферист, - зауважила тітонька Гвенет. – Та й для чого вам він? У вас є свій власний талісманчик, який приносить шалену удачу, - махнули на мене тітоньки.
Не думала, що так їм сподобаюся. Це навіть підбадьорило мене та я вирішила бути люб’язнішою.
-Що ви, мої батьки багато працювали, тому «Ранчо» - результат їх важкої праці, - я запевнила гостей.
-Авжеж, дорогенька, - глянула на мене тітонька Вірджинія, а тоді переглянулася з сестрою.
-А от кузена Неллі, з якою ви ближче спілкуєтеся, розповіла нам ще дещо, - загадково промовила тітка Гвенет.
Місіс Джулія перестала натягувати усмішку й звернулась до мене:
-Еліс, покажи Бетті наш будинок і свою кімнату.
Стурбована Бетті, кинувши в тарілку добрий шмат м’яса, який не встигла доїсти, невдоволено підійнялася.
Вибору в мене не було. Ми обійшли перший поверх і піднялися на другий.
-То де твоя кімната? – запитала гостя, на декілька років молодша від мене.
Я провела її, а як тільки зробили крок до кімнати, Бетті гепнулася з розбігу на моє ліжко й почала на ньому стрибати, оцінюючи.
-Нічого так, - оцінила вона ліжко, яке після її візиту точно буде скрипіти.
Я обурливо всілася на стілець навпроти, ледь стримуючи свою злість.
-Ти раніше не бувала в гостях у місіс Джулії та містера Спенсера? - запитала.
-Бувала. Вони жили в страшному гуртожитку з тріснутою стелею, тому той похід був перший і останнім. Тепер все значно змінилося.
-Так, я відчуваю гордість за своїх батьків. А якими вони були раніше?
-Бідними.
-Це я вже зрозуміла, а ще? Розкажи, чого я про них не знаю.
-Відвали від мене, Еліс. Ти мене нервуєш, - раптом грубо відказала Бетті.
Я аж ніяк не очікувала, що вона таке скаже. Захотілося запросити до нас керівницю школи, щоб місіс Міа розповіла правила поводження у гостях. Тепер це треба було робити мені самій.
-Де твої манери, дівчинко?! Ти в моєму будинку, тому поводься відповідно.
Бетті дивакувато глянула на мене й уїдливо усміхнулася.
-Ти назвала цей будинок своїм? Хах! Відколи він твій?
-Ти заздриш.
-Що-о-о?!
-У нас прекрасний будинок, мене виховують дивовижні батьки, а тепер нам належить кінний клуб «Ранчо». Я маю все, що потрібно для щасливого життя.
-Ти дурна! Не занадто для реальності все складається пречудово?
-Ні, я цього заслуговую, бо все життя була слухняною вихованицею Школи Шляхетства і вірила, що мене заберуть гідні батьки. Так і сталося.
-Мої батьки працюють так багато, що їх ніколи не бачу, - зізналася Бетті. - А твоїм всього лише пощастило. Ти ще й, мабуть, думаєш, що вони люблять тебе?
-Так і є! - запевнила.
-Брехня! Їм платять шалені гроші, щоб вони турбувалися про тебе, Еліс!
Як же мене роздратувала ця мала.