Розділ 24. Шість рисок

На західному посту автомобільного мосту Даніель показав запрошення до міської майстерні й дозволену сторінку Р-6. Черговий прочитав маршрут до східної служби, не до портового шкафа. На другому березі зміна звірила його вихід окремо: попередні проходи не були перепусткою на всі наступні. Через ранковий водний тягач Даніель простояв під навісом одинадцять хвилин. Коли нарешті рушив, годинник на посту показував сьому нуль одну. Він подумав, що Софія встигне почати без нього, і не прискорив кроку настільки, щоб знову заболіла ліва рука.
У майстерні інженерка, яка проводила дослід Д100, не зустріла його словами про результат. Вона вела двох міських слюсарів до окремого столу. На ньому лежав корпус стенда з пломбою після остигання, а не відкрита портова муфта. Поруч Петро Руд поставив коробку G1 з позначкою витрачена Д100. Вона зберігалася для обліку, не для другого ходу. Велика запасна муфта на три кілограми шістсот грамів лишалася в сухому міському запасі: жоден з них не одержав права замінити нею стенд або вважати її зразком трьох діючих портів.
Софія сиділа з двома аркушами, які Даніель бачив сімнадцять днів тому. Між ними вона поклала третій — копію дозволеного переліку того, що взагалі можна відкрити в корпусі. Незалежна метрологиня прийшла зі своїм набором мірок і своїм номером наряду. Її звали Ірина Гнатюк; вона не підпорядковувалася майстерні, яка хотіла відповіді до Д120. Власний годинник Ірина звірила з міським до того, як торкнулася стенда.
— Можете дивитися, — сказала інженерка Даніелеві. — Пломбу знімаю я. Якщо буде потрібен сухий хід, його зробить наша операторка. Ваш досвід Р-6 потрібен на папері.
Він відійшов за жовту риску. Правою рукою тримав тільки тонку папку. Його заряд був повний після нічного спокою, та тут не було навантаження для його P3 й не було дозволу позначати чуже обладнання. Ірина попросила спершу прочитати те, що знали без відкриття. Софія назвала нульове показання Д100, занесену похибку датчика й обидва часові ряди — стендовий та незалежного годинника. Самі числові початкові позначки лишалися на оригінальному аркуші; вона не переписувала їх новим, чистішим почерком. За виправленою моделлю для того самого початкового коридору мало бути чотири поділки підйому. Сирий ряд показував шість. Ні записаний нуль, ні розбіжність годинників не з’їдали двох додаткових.
Ірина провела лінійкою під двома датами Р-6. За дверима приймальні керівник іншої міської зміни вже чекав короткого висновку для свого розкладу. Йому потрібен був стенд на післяобідній ремонт; він тричі заглянув крізь скло. Інженерка не впустила його до відкритого корпусу, та знала, що кожна зайва година забирає в майстерні людей. Даніель теж відчув це поспіхом. Д100 ховався в папці між двома справжніми пошкодженнями Д115–116, і приємно було б бодай одне питання закреслити сьогодні.
— Хто поставив ці підписи?
— Різні місцеві оператори, — відповіла Софія. — Це не Даніелеві зручні копії. Стару поправку закреслили після звірки; виправлений розрахунок вписаний поруч.
Даніель показав три власні вихідні показання на своїй дозволеній сторінці. У Р-6 вони стосувалися малих приймачів відомої окремої гілки; там були своя вода, свій залишковий вхід і трійка місцевих ключів. Канонічні десять вихідних, десять сервісних, п’ять власного імпульсу й п’ять внутрішнього переносу складали тридцять для тієї гілки. Він не запропонував назвати міські шість поділок частиною цих тридцяти. Навіть однакова назва колонки не робила прилади однаковими.
Інженерка дала Петру номер пломби. Він назвав його вголос, звірив із записом Д100 і поклав зняту стрічку на підписану тарілку. Операторка від’єднала механічний привід від живого живлення та зафіксувала засувку у вихідному положенні. Лише після цього інженерка зняла кришку. Зсередини не вийшло жодного таємного світла. Було темне мастило, два обмежувачі й слід короткого ходу на латуні. Даніель відчув непристойне розчарування: стільки днів він хотів побачити причину очима, а очі побачили просто метал.
Ірина виміряла відстань між обмежувачами своїм інструментом, потім попросила слюсаря повторити іншим. Їхні значення зійшлися в межах розмітки. За кресленням Р-6 приймальний важіль у такому початковому положенні брав дві частини короткого ходу; міська деталь дозволяла три. Майстер, який ще Д100 говорив про іншу частку, дивився на обидві мірки з полегшенням. Уже хотів назвати справу закритою, але Ірина підсунула йому лінійку.
— Ми виміряли відстань, — сказала вона. — Ще не довели, що під живим зусиллям засувка віддала саме цю частку, а датчик не змінив нахил після нагріву.
— Сьогодні вона холодна, — відказав він.
— Саме тому сьогодні можемо перевірити холодну.
Інженерка дозволила один сухий еталонний хід. Операторка поставила звичайний обмежувач і повільно пересунула від’єднану засувку мірним гвинтом. Ірина тримала свій незалежний покажчик на приймальному важелі, міська інженерка читала стендовий. З однаковим заданим коротким ходом відношення пройдених ділянок вийшло три до двох у межах обох вимірів. Стендовий датчик на холодній деталі дав шкалу, яка відповідала шести поділкам там, де виправлений аркуш Р-6 давав чотири для його іншої геометрії. Операторка зробила зворотний сухий хід і зупинилася: G1 ніхто не встановлював, нового касетного досліду не було.
— Отже, майстер мав рацію? — запитав Петро.
Софія не дала йому ні швидкого «так», ні швидкого «ні». Вона попросила Ірину показати, як сухі точки лежать біля сирого ряду Д100. Вони збігалися достатньо близько, щоб пояснення часткою ходу стало перевірюваним, а не вигаданим. Але одна точка на схилі відставала від холодної кривої більше, ніж хотіла інженерка. Ірина перевірила похибку своїм приладом, не стерла відставання олівцем. Потім запросила оператора, який Д100 записував незалежний час. Той приніс свій початковий годинниковий лист і показав поправку до першої секунди ходу. Софія звірила її з дозволеною копією Р-6, де стару поправку вже закреслили. Папери були різними: одна виправляла час міського стенда, друга — спосіб обчислення малого приймача. Склавши їх докупи лише за словом «поправка», можна було отримати потрібну рівну криву, але не виміряну. Даніель першим запропонував перевірити обидва номери аркушів, замість захищати пам’ять про Р-6. Оператор назвав свій номер уголос; Ірина залишила обидві поправки в різних колонках.
— Геометрія дає відношення, потрібне для шести проти чотирьох, — сказала вона. — Під реальним живленням Д100 було тепло й інший темп. Ми не повторили того самого зусилля. Я підпишу виміряні розміри, сухий відгук і межу похибки. Повну причину двох зайвих поділок — поки ні.
Майстер поглянув на інженерку, немов від її посади залежала коротша фраза. Вона взяла оригінальний аркуш і написала під старим висновком: гіпотеза різної частки ходу підтверджена сухим виміром; перенос на діючі міські порти не дозволений без їхніх власних кривих. Поставила свій час. Петро знову запломбував відключений корпус після фотографії та замірів; номер нової пломби не перетворював G1 на цілу.
Даніель почув, як у сусідній кімнаті запускають звичайний ранковий верстат. Він запитав, чи можна вже помножити очікуваний міський відгук на півтора й назвати запас. Ірина повернула до нього аркуш.
— Це одне відношення на одному стенді. Якщо на одному з трьох портів свій хід коротший, а на іншому зношена передача, множник нам нічого не гарантує. Потрібні окремі калібровані криві, їхній верх із похибкою та межа приймача. Або ми доведемо, що під навантаженням сталося саме це, або дамо незалежну верхню межу для кожного діючого шляху. До того слово «встигаємо» лишається припущенням.
Інженерка забрала це питання до свого допуску. Складський, деповий і насосний оператори повинні були бачити й підтверджувати власні майбутні виміри; Даніель не міг попросити їхній ключ навіть для красивого сухого графіка. Керівник за дверима хотів знати, чи можна вже вважати розбіжність знятою з міського ризику. Інженерка винесла йому не слово «знято», а дві сторінки: виміряну різницю геометрії й окремий перелік того, чого сухий хід не доводить. Він пересунув ремонт стенда на вечір. За це його зміна втрачала зручне вікно, зате не мусила ставити підпис під чужою певністю. Софія відмовилася підшити аркуш Д115 до справи Д100. На складській плиті одинадцять додаткових одиниць з’явилися при роботі іншої гілки й іншого приладу. Схожий напрям помилки не був доказом спільної причини.
Майстер, який спершу хотів закрити справу, попросив копію сухої кривої для своєї зміни. Ірина дала йому засвідчену, але лишила оригінал при незалежному ряді. Він сказав, що після обіду огляне кріплення ще раз: не тому, що йому наказав Даніель, а тому, що під холодним важелем відчув малий люфт, якого не було на кресленні. Його зміна втратить годину на чужу стару деталь. Інженерка відвела цю годину з підготовки нової муфти, і Петро записав затримку. Ніхто не взяв її з часу оператора діючого порту.
Коли Даніель вийшов із майстерні, Софія несла дві папки окремо. У першій лежало шість рисок і холодні мірки, у другій — тріснута складська плита й сирі п’ятдесят чотири. Даніель запропонував нести одну. Вона віддала йому тоншу, перевіривши, що права рука не бере більше дозволеного. Він відчував вагу паперу, не відповідь міста. За кілька кварталів на складі Рута мала лишити свій верстат увімкненим для наступного виміру; якщо вона погодиться, там шукатимуть фізичну дорогу одинадцяти, а не ще один зручний множник.