Розділ 16. Дві слабкі ділянки

Даніель вийшов із дому Д110 після ранкового запису Ніни. Вона показала чинний енергетичний фонд: він закінчувався цієї ночі, а новий поки мав тільки подану заявку. Сьогоднішні години не можна було перенести в завтра. Запас їжі й води від Д107 залишався домашнім, із власними поточними видачами; без закритих листів Ніна не називала точного залишку. Вона не просила Даніеля розв’язувати це дорогою до східної плити. Павел ішов до районного постачальника за відповіддю про наступний рейс, але ще не за прийманням.
На автомобільному мосту західний пост звірив ранковий наряд на обстеження службового ходу. Східний пропустив Даніеля тільки після того, як пройшла ремонтна машина. Пішохідний міст угорі за течією лишався короткою лінією на карті й закритими східними ступенями в місті. Він прийшов до вагової пізніше за Марка. Марк не поставив робітників на слабку решітку, поки не отримав місцевого наряду на обидві окремі підпори.
Завідувач міського складу вже забрав зі звуженої плити свій опломбований ящик. Піддони стояли на його стелажі; він підписав, що його майно виведено, а не покинуте. Софія оглянула очищену нежилу середину плити разом із Ганною та Лесею. Вони бачили фізично вільне місце, але не назвали його випробуваним приймачем: вузький контур ще не мав виміряної ємності, дозволу на обладнання й згоди всіх, чий вихід залежатиме від нього. Кімната Марти й сторожка Лесі залишалися за стрічкою. Переїзд однієї родини не розширював її назад.
Мирон показав, як учора ввечері вода після дощу знайшла край зовнішнього службового ходу. Першу стару металеву плиту над стоком звали короткою. Друга — решітка над сухим каналом — лежала за твердим кам’яним майданчиком. На папері їх можна було намалювати двома відрізками однієї стрілки. На землі кожен мав свій підмурок, і обидва були слабкими. Лесина родина користувалася іншим виходом щодня; для майбутньої міської роботи вони вимагали, щоб цей новий шлях залишався доступним також їм, а не лише тим, хто перенесе речі Марти.
Місцева механікиня Віра відкрила ремонтний короб за власним ключем. У ньому були два гвинтові підпори та два сталеві уловлювачі, кожен зі своїм паспортом. Марк перевірив, куди підпори віддадуть реакцію: для першої — у суху цегляну стіну, для другої — в окремий бетонний виступ за кам’яним майданчиком. Вони не спиралися одна на одну. Віра відмовилася зачепити обидва до одного троса, який запропонував молодший робітник: на повороті він додав би навантаження слабшій решітці саме тоді, коли плита звільниться. Робітник хотів заощадити двадцять хвилин, але допоміг їй поставити два незалежні троси.
До проходу людей вони провели звичайне випробування з баластом на ручному возі. Ганна сама попросила Лесю показати місце, де вчора намалювали вихід; вона не підписувала маршрут лише за технічним кресленням. Віра закріпила першу підпору, дала контрольний натяг, потім повторила окремо на другій. Марк записав граничні значення старої плити й решітки з місцевого ремонтного акту та встановив покажчики безпосередньо на них, а не тільки на нових тросах. При повільному прямому ході баласту підпори брали більшу частину ваги. На плиті залишалося близько шести десятих кілоньютона за допустимих восьми; на решітці — близько шести за допустимих семи десятих. Ці цифри не складалися в один запас: у кожну мить віз мав бути лише на одній ділянці, а між ними — на камені.
Марта принесла коробку Лідиних книжок і віддала її Петрові, не вантажникам. У районному пункті для них чекали три місця до вечора, але Петро не ставив дитину на шлях, доки ним не пройдуть речі. Леся стояла біля свого двору й стежила, щоб технічна огорожа не зайшла на вихід. Бен записував, які речі Марта переносить, а які залишає за своїм замком. Він не робив із переліку опису покинутого майна.
Перший завантажений віз був важчий за порожній пробний, але не важчий за баласт: коробки закріпили в межах уже випробуваної маси. Віра вела ручну лебідку з твердого майданчика, Петро й місцевий вантажник Сава тримали віз за штатні руків’я з боку виходу. Ліда стояла за огорожею з Мартою. Мирон попросив ще раз пересунути кут стрічки: колесо мало йти поза їхнім водяним шлангом. На повороті віз увійшов на плиту не так прямо, як баласт. Покажчик на старому металі піднявся до семи з половиною десятих. До дозволених восьми лишалося мало; Віра затисла лебідку раніше, ніж колесо дійшло до мокрого шва.
— Можемо повернути, — сказала вона. — Але тоді спершу знімемо навантаження з цього краю. Я не тягтиму його назад через шов тільки тому, що він уже на дорозі.
Марк оглянув метал із сухої бічної смуги. Підпора стояла, та бічний момент від колеса ішов повз її основне сідло. Далі, на другій решітці, поворот був ще крутіший. Якщо поставити один спільний трос між ними, на коротку мить обидві слабкі основи понесли б один віз. Даніель згадав, як зчіпне гальмо приймало рух ящика на рампі, і відчув спокусу знайти одну таку точку тут. Такої точки не було. Перша реакція закінчувалася на цегляній стіні, друга — на бетонному виступі; кам’яний майданчик між ними мав залишитися вільним від обох.
Мирон привів Лесю до бічної смуги. Вона оглянула, чи можна підвести другу звичайну підпору, не зайшовши до її двору. Не можна було: сідло перекрило б вузький поворот біля дверей. Вона не дозволила перенести його туди й запропонувала, щоб Віра взяла інший сталевий уловлювач із ремонтного короба. Віра перевірила, що уловлювач має власну опору на стіні, і випробувала його коротким натягом до роботи з візком. Марк повторив для другого уловлювача те саме на бетонному виступі. Обидва витримали запас для короткого бокового залишку менше одного кілоньютона; основну вагу далі несли штатні підпори й лебідка. Лесина відмова віддати свій поріг змінила технічну схему; бригада прийняла цю межу, замість шукати спосіб обійти її.
Даніель запропонував пройти два слабкі місця послідовно. Спершу він на кілька секунд відведе боковий залишок із плити на її окремий випробуваний уловлювач. Віра доведе віз до кам’яного майданчика й застопорить; зв’язок із першою плитою вже закінчиться. Лише тоді, на новому ході, він відведе залишок із решітки на її власний уловлювач. Він не пропонував скласти дві допустимі величини чи провести людей Зчепленням через провал. Якщо покажчик бодай однієї основи перетне її межу або віз не стане всім колесом на камінь, вони зупиняться й розберуть шлях.
Марк не відповів так лише тому, що слова прозвучали розумно. Він попросив Віру ще раз випробувати гальмо лебідки на нерухомому візку, а Саву — показати, де відступить, якщо той піде боком. Петро переставив Лідину коробку так, щоб вона не змінювала центр ваги при першому повороті. Ганна відвела Ліду й Марту за білу стрічку; Мирон залишився біля своєї води й міг зупинити роботу, якщо трос торкнеться шланга. Даніель побачив, що його рішення можливе лише після їхніх рішень. Його права спостерігача не відчиняли ремонтний короб, а двадцять шостий рівень не додав міцності старому металу.
Бічна суха смуга давала йому доступ до чотирьох неживих сталевих вух. При застопореному візку він торкнувся легким стрижнем спершу вуха плити, потім її перевіреного уловлювача, далі вуха решітки й її окремого уловлювача. Кожного разу стрижень діставав не далі метра, дотик тривав пів секунди; ліва рука лишалася в підтримці. Від першого дотику до повернення за захисну риску минуло тридцять секунд. Пари були ближчі за шістнадцять метрів, Даніель — ближче двадцяти до кожної. Він заплатив десять заряду за Чергу, підготувавши другу пару до наступного, а не одночасного ходу. Огляд за п’ять показав напрям теперішньої реакції першої плити; він не сказав нічого про міцність, яку вже виміряли люди. Заряд став вісімдесят п’ять.
Віра підтвердила гальмо, Сава й Петро — свої місця. Даніель запустив одне економічне Зчеплення за двадцять заряду між плитою та її уловлювачем. Віз рушив від лебідки, бічна частка зросла. Він узяв із плити на цегляну опору трохи менш як чотири десятих кілоньютона; її власний покажчик упав нижче чотирьох десятих. Віра не прискорила хід. Коли обидва колеса опинилися на кам’яному майданчику, вона замкнула стопор, Сава поставив звичайний клин. Даніель відпустив зв’язок на четвертій секунді. На першій плиті стрілка повернулася до нуля. Її основа більше не несла віз.
Віра перевірила, що колеса не торкаються краю ні плити, ні решітки. Вона не сказала «рушайте» доти, доки Марк не побачив порожні покажчики обох слабких місць. Перший режим був вимкнений, не залишений десь під каменем. Даніель обернувся до другого повороту. Черга зберегла заздалегідь підготовлену пару, але не подовжила життя її міткам. Від першого дотику минуло сорок п’ять секунд. Він запустив друге економічне Зчеплення за двадцять заряду, тепер між решіткою і її окремим бетонним уловлювачем. Ніякого зв’язку з першою плитою вже не було.
Віра зняла клин і провела віз на другий відрізок. На повороті решітка дала короткий скрип; її покажчик піднявся до шести з половиною десятих перед відведенням бокової частки. Даніель спершу хотів тримати той самий напрям, що на плиті, але тут бетонний виступ був на іншому боці. Він зменшив передану долю, відчув, як решітка почала приймати забагато, і лише тоді повернув частку в випробуваний уловлювач. Марк назвав чотири десятих на бетонній реакції та менше трьох десятих на решітці. У цю мить Даніель не міг би допомогти першій плиті, навіть якби захотів: вона була розвантажена, її режим вимкнений, а повторний запуск коштував би нової підготовки. Він утримав тільки другу ділянку, поки Сава вивів останнє колесо на тверду дорогу, й відпустив зв’язок на п’ятій секунді. До згасання першої мітки лишалося кілька секунд, але всі чотири вже виконали свою роботу.
Два окремі Зчеплення коштували сорок; із Чергою та Оглядом загальна витрата становила п’ятдесят п’ять, заряд зі ста став сорок п’ять. Одночасної другої пари не було. На кожному ході переданий залишок був менший одного кілоньютона; коротке переміщення сталевих вух дало для кожного запуску роботу значно нижче одного кілоджоуля. Плита й решітка пройшли цей хід по черзі. Даніель сперся спиною на суху стіну, дав плечу спокій і не попросив відразу вести Ліду тією самою дорогою.
Віра з Марком зняли покажчики й оглянули обидві основи. На першій не з’явилося нової щілини, друга не зрушилася зі свого гнізда. Вони підвели звичайні додаткові бокові упори, які тепер могли поставити без візка на плитах, і окремо випробували кожен тим самим баластом. Повторний прохід баласту без Даніелевого Зчеплення не перевищив місцевих меж; після нього Віра провела ще порожній віз і відкрила шлях для людей за своєю ремонтною відповідальністю. Мирон пройшов ним першим, перевіривши, що не наступає на шланг і бачить вільний вихід зі свого двору. Леся погодилася на тимчасове користування цим спільним ходом, не на втрату свого порога. Ганна внесла умову огляду після кожного важкого воза. Якщо підпори посунуться, шлях закриють і технічну межу переглянуть.
Лесині діти повернулися з навчальної кімнати саме тоді, коли Віра збирала пробний баласт. Старша зупинилася перед новими поручнями й попросила показати, з якого боку не можна торкатися троса. Віра опустила яскраву стрічку до висоти їхніх очей і провела їх сухою смугою без візка. На другій решітці молодший спробував ступити на край, що здавався коротшим шляхом; Леся зупинила його і попросила додати звичайну дошку-напрямник. Віра знайшла її у своєму ремонтному коробі, закріпила до твердої рами, не до слабкої решітки, і сама пройшла новий поворот. Мирон перевірив, що двері сторожки й далі відкриваються повністю. Лише після цього Леся внесла своє ім’я в запис про тимчасовий спільний хід. Вона залишила за собою право закрити його при пошкодженні упорів; робоча бригада отримала номер місцевої служби, а не Даніелеве ім’я як гарантію на кожний день.
Лише після звичайної повторної перевірки Даніель побачив на краю зору двадцять сьомий рівень. Новим був не більший ривок і не те, що Марта погодилася виїхати. Він особисто навчився закривати один шлях реакції до відкриття наступного, з короткою паузою на кам’яному майданчику між двома різними слабкими основами; на другому повороті змінив напрям, коли старий спосіб почав повертати зусилля в решітку. Реальний віз показав опір, незалежні прилади й звичайний повторний хід перевірили наслідок. Це не робило його P4 і не давало йому ключа від міського порту.
Петро повернувся по Лідин плащ і вивів родину вже відкритим службовим ходом. Марта сама замкнула вагову кімнату, залишивши там свої інструменти й право повернутися; Бен записав, що люди пішли тимчасово, а кімната не передана під обладнання. У районному пункті Надія прийняла трьох особисто: показала їм ту саму воду, віддала номерний ключ, вписала фактичний час поселення Д110 і строк Д124 18:00. Ліда поставила книжки на свою полицю. Леся й Мирон залишилися у сторожці разом із дітьми; ввечері з їхнього вікна йшло світло. Даніель не відраховував їх як чотири вільні місця на плані.
Перед від’їздом Софія поклала на вузьку плиту обмірну рейку. Її новий контур був фізично очищений від міського ящика й піддонів, але ще не мав виміряної здатності прийняти міську реакцію. Вона відмовилася подавати його як готовий приймач, хоч Вікторовий посланець нагадав про втрачений день. Марк лишив наряд на окрему майбутню перевірку упорів біля справжнього порту; сьогодні він випробував тільки шлях людей і вантажу. Даніель не став заперечувати. Пройдений зовнішній хід не доводив ані трьох міських команд, ані ізоляції.
На захід Даніель повернувся автомобільним мостом після окремих підтверджень східного й західного постів. Ніна ще вела Д110 за чинним фондом, але не відкривала Д111 без нового прийнятого рішення. Даніель дав їй лише час свого повернення і звістку, що одна родина вселилася до районної кімнати за власним вибором, а друга залишилася вдома за своїм правом. Заряд від сорока п’яти після двох Зчеплень зростав лише під час справжнього спокою; у дорозі він не рахував його відновленим. Він сів у домашньому дворі так, щоб ліва рука мала опору. Зі східного боку тепер був довший вихід і менший можливий майданчик. Тепер він міг показати на карті їхні двері.